2 березня, 10:03

Ексклюзив: Сергій Бабкін про мистецтво бути чоловіком і провокації труднощів

Його можна сміливо назвати справжнім романтиком нашого часу. Зі своїми космічними піснями він переносить слухачів в іншу галактику, незвідану й манливу. Про амбіції, сакральність часу і бажання бути жінкою в іншому житті – про це все Сергій Бабкін розповів Люкс ФМ.

У дитинстві мені здавалася по-справжньому красивою татова воєнна форма: білі рукавиці, мундир…А ще гарно розставлені солдатики. І мама … Але вона завжди красивою була, є і буде.

Мистецтво бути чоловіком

Багато чоловіків бояться показувати свої емоції на людях, хоча не повинні цього робити. Не варто зациклюватися на тому, що вони сентиментальні, занадто емоційні... Це ж прекрасно й означає, що людина чуттєва, з тонкою душевною організацією, не скована. Звичайно, інколи потрібно тримати себе в руках. Коли, наприклад, біля тебе плаче жінка. Тут чоловік має зайняти іншу позицію: усе врегулювати, вселити в кохану віру, розібратися. А для цього треба сконцентруватися.

Якось в одній телепередачі почув, що люди, коли вінчаються, говорять один одному: “Сьогодні я помер/померла. І тепер моє життя — це ти. Я живу тобою”. Ось у цьому і головна задача чоловіка: розуміти, що він — мужчина, чоловік, батько, син своєї матері. Ми, чоловіки, живемо не для себе, а для рідних. Сім'я повинна відчувати, що вона захищена, адже її оберігають міцні руки. Саме в цьому мистецтво бути чоловіком.

Хибна думка, що жінка має бути слабшою за чоловіка або навпаки. Усі люди повинні бути сильними. Просто це різна градація. Жінка — сильна в одному, а чоловік — в іншому. Якби в мене була можливість повернутися після смерті на землю, то хотів би це зробити саме в образі жінки. Мені здається, що в іншому житті я нею і був.

У чомусь і Сніжана сильніша за мене, чесніша, мудріша, правдивіша, хоча інколи й скована. Ми дуже схожі, але при цьому різні. Наприклад, я багато чого не договорюю. Не можу сказати людині прямо у вічі те, що думаю. А вона актриса, й це дає про себе знати час від часу. У Сніжани дуже розвинена інтуїція, їй часто сняться віщі сни. Але я вмію довго тримати секрет, а вона ні… Ми обоє нетерплячі (сміється).

Уміння не вестися на провокації

Знаєте, я б хотів себе спробувати в ролі режисера. Зняти фільм чи поставити спектакль. У мене багато ідей… Мрію зробити ще один проект. Відчуваю, що це буде весело і несподівано. А ще написати серію картин і влаштувати їхню виставку. Людині ж нічого не заважає реалізовувати свої мрії, окрім неї самої.

Як воно буває: у тебе ніби і є мрії, амбіції, але потім забуваєш про це, зосереджуєшся на тому, що реальніше і ближче, до чого можна дотягнутися рукою. І тут уже віддаляєшся від мрії. Усе проявляється в момент дії. Тому я ніколи ні до чого не готовий. Це потрібно, аби відчути свіжість реакції.

У житті не так, як в анкеті: колір — зелений, амбіція — така-то. З одного боку я перфекціоніст, з іншого роздовбай. І так живу. Так усі живуть. Знаю, що почну писати картини, коли більше нічого в мене не буде. Ось тоді відведу дітей до школи, приїду додому, піднімусь на горище і сяду писати. Мине день, тиждень, місяць, рік — і я зроблю виставку. Можливо, знайдеться на це вільна годинка у квітні (сміється). До речі, час я сприймаю крізь призму пам'яті. У ньому є щось божественне. Те, що тобі непідвладне. Ти ж не можеш його пришвидшити чи уповільнити. Знаю тільки одне: все, що робиться, правильно.

Час усе розставляє на свої місця. Ти не можеш щось зробити чи не зробити, доки тобі не дадуть на це дозвіл — час. І поки ти і твоє життя разом, потрібно не втрачати жодної хвилини. Варто використовувати будь-яку секунду й можливість. Нам відведений короткий проміжок, який треба використовувати з користю. Саме в цьому щастя.

Інколи буває складно. Але труднощі - це добре. Вони збуджують, змушують тебе справлятися з ними. А значить, жити й досягати чогось. Звичайно, є речі, які необхідно відпустити. Не треба вестися на провокації. Коли відпускаєш ситуацію, розумієш: нічого складного й не було, усе просто. Не варто чинити опір. Спокійно сприймати реальність – ось у чому секрет.

Життя навчило чекати. І це не погано. До того ж потрібно вірити, без віри нікуди. І кохати треба по-справжньому не тільки когось, а й себе. Зрозумів це лише на днях.

Як говорив Станіславський, артист — це та людина, яка любить мистецтво в собі, а не себе в мистецтві. Бажання сподобатися — це не ознака артиста. Треба розчинятися, повністю віддаватися тому, що робиш, не жаліючи себе. Або ж узагалі не займатися цим. Зараз є багато фальшивок, мильних бульбашок, які, можливо, і радують чиєсь око, але в якийсь момент можуть луснути.