Зірковий бліц: Олексій Комаровський про найбільший кіноміф, улюблені фільми і свою "зверхність"

Під прицілом Люкс — Олексій Комаровський, режисер хітових стрічок "Коли ти вийдеш заміж?", "Коли ти розлучишся?" та "Хрещатик 48/2".

У нашому бліці Олексій розповів, чим займався б, якби не кіно, чи хотів би сам опинитися перед камерою, про яку професійну мрію досі думає, а ще — розвінчав найбільший кіноміф та пригадав найабсурдніші чутки про себе.

Коли я не знімаю кіно, то це означає, що готуюся знімати нове. У нашій професії пауза між фільмами — це теж частина роботи. Насправді режисер майже ніколи не перестає працювати — просто не завжди це видно.

Мій ідеальний вихідний — це природа без телефону і без людей. Хоча б один день на три тижні must have має бути такий: жодного питання, жодної відповіді, тільки вічне — вітер, ліс, море, будь-яка природа і прогулянки.

Найважче в роботі кінорежисера — це сам режисер. Найбільше доводиться сперечатися із собою. Якщо вже домовився із собою — зйомки зазвичай проходять значно легше. Але це не завжди, бо прямо на майданчику приходять нові ідеї, деталі. Насправді я кайфую від цього, а от команда — не завжди. Хоча частенько вони люблять креативити зі мною разом.

Я завжди кажу своїй команді: без вас я не зможу. Тому що кіно — це командна творчість, як командний вид спорту: як футбол, як хокей. Режисер може придумати фільм, він капітан, він направляє команду, але без них режисер лишиться сам на сам зі своїми задумами, як нападаючий з мʼячем. І це не красиві слова, а абсолютна правда.

Моя найбільша професійна мрія — це зняти культове кіно. Таке, яке люди переглядатимуть десятки разів і через 50 років, на якому будуть рости декілька поколінь, яке буде тримати серце і розум людей крізь час. Як картина, яку знає весь світ. Не дарма фільм правильно називати кінокартиною.

Роль, яку я хотів би зіграти сам, — це ту, якої не очікую від себе. Найцікавіше починається там, де перестаєш бути передбачуваним. Це стосується і життя, і кіно. Думаю, мені запропонують таку неочікувану роль і я неочікувано погоджусь.

Фільм, який я можу передивлятися безкінечно, — це "Термінал" Стівена Спілберга. А що тут казати: просто подивіться. Це культова кінокартина, культовий режисер Спілберг і культовий актор Том Хенкс. А ще з нових "don’t look up" з Ді Капріо, йому тільки 5 років, не всі ще зрозуміли знаковість цієї кінокартини. Років через 10 оціните

Я ніколи не відмовлюся від кави. Це вже не просто напій, а частина мого творчого процесу. Деякі найкращі ідеї народжувалися саме за чашкою кави.

Найбільше мене дратує моя здатність дратуватися, бо іноді розумію, що можна було просто посміхнутися й піти далі. Але часом певна психологічна слабкість бере гору – і я реагую, дратують. Я досить запальний.

Люди часто думають про мене, що я зверхній. Але ні, це просто такий вираз обличчя. Ну такий хитруватий фейс подарувала мені природа. Насправді я дружелюбний і відкритий. Цікаво спостерігати, як за півгодини спілкування людина кардинально змінює думку про мене на протилежну. Я також часом упереджено ставлюсь до деяких людей, і це помилково.

Якби не кіно, я б став уже… Загалом я вже був багато ким. У мене зворотній шлях, як у Бенджаміна Баттона. Я був і в бізнесі, і держорганах, і в спорті, але повернувся до акторства, до кіно, яким захопився колись у 8 років.

Найсмішніший момент зі зйомок, який я пам’ятаю, — їх цілий список. У мене на майданчику часто смішно. Те, що в моменті здається катастрофою, через рік усі згадують зі сміхом. З банальних останніх — як я впав з яхти від радості, коли зняли хороший кадр.

Найбільший кіноміф, у який досі вірять люди, — це що кіно легко і просто. Якщо після перегляду так думає глядач — це комплімент. Справжній критик знає, наскільки це складна професія, тому його думку я завжди слухаю уважно. А хейтер, як правило, вже давно написав свою рецензію, ще до того, як увімкнув фільм.

Моє guilty pleasure — дивно жартувати. Особливо в моменти, коли всі навколо максимально серйозні. Не завжди це доречно, але майже завжди сильніше за мене.

Три слова, якими мене описала б моя команда, — ризиковий, упертий, легкий. Думаю, саме в такому порядку. Команду свою люблю до нестями.