Джамала, Цибульська, Саліванчук, Решетнік, Таран про те, як бути мамою під час війни

Анна Саліванчук -
акторка, мама 2 синів

"Усвідомлення небезпеки прийшло до мене на 12-й день повномасштабного вторгнення росії, і ми з дітьми були змушені виїхати зі свого дому в Києві до міста Стрий, що на заході України. Я б ніколи не могла собі уявити, що мої діти стануть дітьми війни. Страшна реальність сьогодення. Я намагаюсь триматись та не занепадати духом. Мої діти, їх прекрасні посмішки, оченята відволікають від страшної трагедії, яка зараз відбувається в нашій країні. Я маю велику відповідальність врятувати їх, зберегти максимально їхні психіку та здоров’я, зробити все для того, щоб вони не постраждали від того, що коїться зараз. Чи змінилось моє уявлення в ролі мами після вторгнення росії? Звичайно, змінилося.

Найскладніше для мами зараз – це тримати себе у спокої і не давати дітям зрозуміти, що таке страшна війна. Я розмовляю зі старшим, пояснюю, заспокоюю. Молодший син, на щастя, не розуміє, що коїться. Для нього це просто пригода, нове місто для тимчасового життя. Головна моя задача зараз - займатись з дітьми: малювати, грати, водити на різні гуртки. Гліб відвідує гурток малювання, англійської та воєнного гопака. Це допомагає йому не зациклюватись на поганому, не думати про те, чому ми зараз не вдома та коли повернемось.

Образ мами 21-сторіччя, на мою думку, – це левиця, яка захищає з усіх сил своїх маленьких левенят. Вона готова на все, їй нічого не страшно: гризти, бігти, рвати, вбивати – все для того, аби її діти залишилися живими!

Наразі ми всі стали великими патріотами, які захищають своє чадо не тільки від небезпеки, вибухів, сирен, але й від поганих думок, що досить складно і надважливо!".

Оля Цибульська -
співачка, ведуча, мама сина

"Батьки під час війни - єдине місце спокою для дитини. Малюки залишили свій дім, звичний побут, улюблені речі. По суті - своє дитинство. Тому зараз особливо важливо брати на ручки і притискали до грудей. І говорити, говорити, говорити…. "Минає день, а я люблю тебе ще більше, ніж учора".

Найскладніше зараз - не плакати, коли син поруч. Бо весь мій емоційний стан автоматично зчитується сином. Я дуже хочу, аби наші діти сміялись, балувались, раділи життю і насолоджувались чудовим дитинством в Україні. Хочу, щоб вони не забували, хто прийшов у наш дім і знищив те, що ми любимо. Хочу, щоб вони жили в нашій найкращій країні на Землі і берегли її для своїх дітей.

Мама під час війни - це киця, яка готова розірвати за своє маля кожного, хто наближається до її дому.

Мами, дякую вам за сміливість, за витримку і за безкінечну любов".

Христина Решетнік -
інфлюєнсер, мама трьох синів

"Бути мамою під час війни - нелегко, зізнаюсь чесно. Спершу ти думаєш не про себе, а про трьох синів, які дивляться на тебе великими оченятами і питають: "Мамусь, а коли закінчиться війна? А літаки наші летять чи російські?". Це жахливі реалії нашого життя. Досі зі страхом згадую той ранок 24 лютого, коли почалась війна. Я прокинулась від вибухів у Києві. Перші 15 хвилин не могла повірити, що на власні очі бачу, як розриваються снаряди, але думка про те, що вдома сплять троє маленьких дітей одразу ж привела до чуття. Ми швидко розбудили дітей і почали збиратися. На жаль, виїхати з Києва нам не вдалося одразу, тому в столиці ми провели ще кілька днів, переховуючись від вибухів у бомбосховищі. Кожного разу було так складно вмовити дітей одягатися, спускатися. Хоча найскладнішим етапом було виїхати з Києва і 20 годин без зупинок їхати в невідомому напрямку, не знаючи, що чекає тебе на дорозі.

Діти навчили мене нічого не боятися.

Синочки додають нам сил усі ці 2.5 місяці війни, змушують усміхатися. Нелегко бути 24 години на добу зарядженою батарейкою, навчати, гратися, прибирати, готувати і це все по колу. А оскільки з Грішею ще й активно волонтеримо, то часу на себе взагалі не вистачає. Однак це крапля в морі порівняно з тим, через що проходять матері в Маріуполі, Харкові, Чернігові, Херсоні; що пережили матері в Ірпені чи Бучі. Щоразу читаючи новини, молюся за них і їхній дітей.

Ми як багатодітна родина мали змогу виїхати за кордон, але залишилися в Україні. Сьогодні важливо об'єднатися й підтримувати один одного".

Джамала -
співачка, мама двох синів

Бути мамою під час війни — це коли в тебе є лише одна мета: захистити своїх дітей. А ще віднайти у собі якісь надлюдські можливості, оскільки потрібно миттєво приймати рішення й завжди бути напоготові. Не давати паніці та розпачу взяти гору, бути сильною як ніколи раніше.

Зараз мої діти у безпеці, і я щодня відчуваю безмежну вдячність за це. Проте водночас іноді мене накриває почуття провини за те, що не вдається приділяти їм достатньо уваги. Майже весь мій час нині займають благодійні виступи та інтерв’ю у різних країнах, адже понад усе хочу, щоб війна якнайшвидше закінчилась і мої діти росли у безпечній та вільній Україні. І боротимусь я до перемоги".

Лідія Таран -
ведуча 1+1, мама доньки

Сьогодні мама - це жінка, яка, попри те, що не вміє водити, все одно сідає за кермо. Сідає за кермо і їде на інший кінець континенту, рятуючи власних дітей. У її очах сміливість і рішучість. Вона як пташка готова виклювати ворогу очі, якщо хтось буде зазіхати на її дітей.

Твоя дитина — твоя зона відповідальності. Мама — головна людина, яка має виносити, вигодувати, виховати, вивчити, вберегти і дати дорогу в життя. Усі ці ролі лише посилилися з війною. Тепер усі наші мами рятівниці. Я спокійна, що вивезла Василину з війни. Дітям, нашому майбутньому, не місце там, де ведуться бойові дії та літають снаряди. Тому, мабуть, найскладніше бути мамою дитини, яка раптово опинилася в інший країні, перебуває в розфокусі.

Зараз намагаюсь мотивувати й переконувати доньку, що на все потрібно дивитися як на нові можливості і використовувати їх. А не просто хандрити, закриватися в кімнаті, як це роблять підлітки, і влаштовувати там свій "монастир". Оце для мене, як для мами підлітка, найскладніше — дістати її з печери розгубленості і незрозумілості".