Ексклюзив: Юрій Горбунов про особистий простір у стосунках з Осадчою і про виховання сина

Ніщо так не змінює чоловіка, як батьківство. Як за ці два роки ви змінилися?

- Я став відповідальним, більш щасливим, продуктивнішим. Не витрачаю тепер час на зайві зустрічі, не затримуюсь на роботі. Коли вдома чекає тебе дитина, це найкраще.

Що вас найбільше захоплює в синові?

- Те, що він є! Мені цього достатньо, і я щасливий.

Судячи з акаунтів, у вас із дружиною дуже насичений графік. Коли маєте можливість, то як проводите вихідні?

- Ми намагаємося кудись поїхати або полетіти. Але коли в нас є просто час виспатись, а потім побути з дитиною, - це найкраще. Ми, безперечно, ходимо іноді в гості і до бабусі, до нас приїжджають гості. Були зимові походи на Різдво, на Старий Новий рік. Це ті сімейні цінності, які складають основу життя. Хоча найкращий відпочинок, як на мене, це зміна місця. Тому навіть на один день кудись поїхати – це круто.

Буває, люди, подаровані долею, одразу нам не подобаються. Яке перше враження на вас справила Катерина?

- На початку наших стосунків ми з Катею були знайомі вже 10 років. Але за ці 10 років ми жодного разу не працювали разом. Тобто Катя брала в мене інтерв’ю, ми бачились на якихось вечірках, заходах, але те, що вона буде моєю дружиною, мені ніколи в голову не приходило. А потім уперше у житті ми разом попрацювали на "Голосі…" – й ось результат.

Що вас мотивує в Катерині?

- Катя - така людина, яка легко приймає рішення, менш заклопотана. От вона до всього ставиться простіше, і я вчуся цього в неї. Будь-яку ж проблему можна сприймати як "ого-го, кінець світу", а можна - "нічого страшного...". От Катя легко до всього ставиться, і мені це імпонує в ній.

Що для вас означає особистий простір у стосунках?

- У стосунках немає особистого простору. Стосунки для того і є, щоб ти своє "я" перетворив на "ми". І коли у власному просторі тобі комфортно з другою половиною, це і є твій простір. А якщо страшенно хочеться побути на самоті, то можна це зробити будь-де. Але в мене такого бажання немає, я, навпаки, із задоволенням проводжу час у компанії з дружиною, з сином.

Вас номіновано на премію "Тато року". А що означає бути батьком?

- Це сенс життя, відповідальність. Тепер коли ти їдеш за кермом і дивишся на спідометр, то розумієш: Господи, куди ти поспішаєш? Тебе вдома чекають, тому їдь повільніше. Справжня відповідальність щодо всього, що відбувається. Вона і мотивує, і дисциплінує.

Як ви саморозвиваєтесь?

- Я намагаюся читати, слухати музику, ходжу на театральні вистави. Нещодавно ми були на балеті. Розумієте, телеведучий – це професія, яка зобов’язує тебе бути в курсі всіх справ – і політичних, і культурних, і подій світового масштабу. Ти маєш бути в курсі всього, через це увесь час я присвячую тому, щоб бути на гребені, бути актуальним.

Якими трьома словами ви б описали свій ритм життя?

- Працюй, відпочивай і не поспішай.

Якби можна було відретушувати, як на фото, якусь частину вашого життя, то що б ви наважились підкорегувати?

- Я б нічого не виправляв. Є, звичайно, в житті події, про які я шкодую. Є вчинки, за які соромно. Я б, напевно, їх не повторював. Але, мабуть, найцікавіший період - це навчання в театральному інституті. Це були найбезтурботніші, круті роки, коли я з таким задоволенням вчився, поглинав усе, що мені давали. Доводилося багато читати: української літератури, російської, зарубіжної, про український театр, російський, зарубіжний. Це величезні томи ... Достоєвський, Толстой, Панас Мирний, Іван Франко, Карпенко-Карий. Але це був такий кайф! Зранку прокидаєшся і дякуєш Богові за те, що це все відбувається у твоєму житті.

Коли виходить інтерв’ю із зіркою, журналісти просто "розмітають" його на цитати. Які ваші слова хотіли, щоб запам’ятали?

- Ви знаєте, ніякі. Усі твої слова – це тільки твої слова і твоє життя. Звичайно, читаючи інтерв'ю із зірками, знаходимо в їхніх словах частинку свого життя. І це чудово. Але брати з когось приклад, використовувати чийсь досвід, користуватися чиїмись словами або чиїмись цитатами – це не зовсім правильно. Це їхні цитати, це їхнє життя, це їхні уроки, які вони проходять в цьому житті, вони вас можуть не стосуватися. Ці люди можуть вам імпонувати, вони можуть вам подобатися, але ніколи не треба брати з когось приклад. Слід прислухатися до себе і до своїх бажань, прагнути жити за Божими законами - законами добра, любові і щирості. А приміряти на себе чиїсь ролі, чиєсь життя, чиїсь події і цитати... Я би цього не робив. У мене ніколи не було якихось кумирів.

Чим подобається вам проект "Голос країни" на каналі 1+1?

- По-перше, ти в курсі всієї нової музики. По-друге, спілкуєшся з надзвичайно талановитими людьми. Це і ті, які сидять у кріслах, і ті, які виходять на сцену. Ти розумієш, наскільки є талановитою наша країна, наші люди – і дорослі, і діти, до речі. І от бути в гущі всіх цих подій – це чудово. Тому мені страшенно це подобається. До того ж дуже круто, коли ці люди стають зірками, стають популярними артистами, і ти розумієш, що це все відбувалося на твоїх очах. Це класно.

Чи часто доводиться втішати учасників?

- Звичайно. Кожного разу. І причому це треба робити на сцені, коли учасник із повними очима сліз збирається щось сказати, але не може, його тиснуть сльози. Так, звичайно, це прикро і неприємно. Ти ж ішов на проект, розуміючи, що хороший, талановитий. А тут раптом таке. Але з дорослими - півбіди, а з дітьми в дитячому "Голосі ..." як? Діти безпосередні, вони засмучуються. Це зрозуміло мені як батькові. Мені хочеться їм чимось допомогти. Я їх підбадьорюю і запрошую приходити ще. Звичайно, це складні моменти. Але такі моменти всіх нас виховують. І їх теж. Вони роблять нас більш загартованими. Треба вміти тримати удар, треба мати силу піднятися після удару. Падіння роблять нас сильнішими. І це важливо. Без них не буде підйому.

У вас є вокалісти-фаворити цього сезону?

- Ні, немає. Мені просто іноді шкода якихось конкретних учасників. Буває, здається, що якби сидів у кріслі тренера, то вибрав би іншого вокаліста. Але у кріслах сидять тренери, їхня думка є вирішальною, адже вони професіонали своєї справи. Тому найцікавіше для мене в "Голосі" – це момент сліпих прослуховувань: повернуться чи не повернуться, а також прямі ефіри. А як далі складатиметься доля цих людей – час покаже. Переможець буде один. Тому, мені здається, якщо користуватися олімпійським правилом "Головне – участь, а не перемога", то буде простіше й легше всім. Якщо маєш голос, то переможеш і використаєш це в майбутньому. А якщо ні, значить це не твоє. Іноді ми ставимо перед собою хибні цілі. А потім виявляється, що це не наші мрії. Життя само все корегує.