В наших сердцах ты именно такой: фото мирного Мариуполя ДО войны

Сегодня мир восхищается отчаянным и несгибаемым Мариуполем. Хотя и досадно, что мир узнал об этом городе в момент, когда он в руинах, утопает в слезах.

Мы попросили Марину Головневу, коренную жительницу Мариуполя, рассказать, каким прекрасным, счастливым и мирным был город до 24 февраля.

"(орфография автора сохранена, - прим.ред.) Останній рік перед війною я працювала туристичним гідом у Маріуполі. З міста я поїхала навчатися в столицю у 2010. Мій рідний Маріуполь на той час був класичним сірим індустріальним містом з поганою екологією, кримінальною обстановкою і мінімумом перспектив для молоді. Хто міг виїхати - виїжджав.

Доля повернула мене в Маріуполь 10 років потому, але потрапила я в зовсім іншу реальність. За кілька років він став абсолютно європейським містом, з біговими та вело- доріжками, з парками, фонтанами, відреставрованими будівлями, якісними дорогами і тротуарами, затишними кав'ярнями. Запрацював IT кластер, декілька аматорських театрів, туристичний центр, який щороку приймав десятки тисяч людей з різних міст і країн. І всі вони були в захваті від побаченого, а ми страшенно тим пишалися. Щороку проводилося кілька масштабних фестивалів, а в 2021 Маріуполь отримав статус Великої культурної столиці України.

Маріуполь був колись містом, з якого хотілося пошвидше виїхати, але за декілька років він перетворився на місце, у якому хотілося залишитися на довше. Маріуполь став прикладом того, як працює теорія розбитих вікон: місто почало змінюватися зовнішньо, а за ним - і люди. Це була справжня мрія. Це було втілення того, що ми так прагнули здобути і збудувати по всій Україні.

Маріуполь мав і має потужний стрижень з небайдужих активістів, які писали книжки про місто, досліджували його спадщину і популяризували його історію. Місто мало одну з найпотужніших колекцій монументального мистецтва і за кількістю мозаїк легко могло змагатися зі столицею і великими обласними центрами.

Група волонтерів розгорнула роботу з дослідження і відновлення найстарішого цвинтаря Східної України - Маріупольського Некрополя. Там були абсолютно унікальні старовинні поховання першопоселенців міста, меценатів, колишніх мерів - людей, які творили історію Маріуполя і працювали на його процвітання.

Ми мріяли зробити там музей просто неба, щось на кшталт Личаківського кладовища. Місто наше має неймовірну історію, від невеликого грецького поселення воно стало одним із найбільших центрів міжнародної торгівлі, в якому свого часу були представництва 7 європейських держав. А в кінці ХІХ століття просто кораблями з Сієтла до нас перевезли цілий завод із доменними печами, і так почалася нова сторінка історії портового Маріуполя.

Я понад усе любила на своїх екскурсіях показувати приховані деталі в архітектурі міста та розказувати про видатних маріупольців. Художник Архип Куїнджі, викладач Стенфорда Віктор Арнаутов, олімпійський чемпіон Віктор Чукарін, оперний співак Михайло Гришко, режисер Леонід Луков, винахідник двигуна танку Т-34 Костянтин Челпан, член Королiвського товариства британських архiтекторiв Олександр Ейнгорн, режисер культової "Маленької Віри" Василь Пічул і так багато інших імен, якими ми так пишаємось і про яких хотілося розказати всім-всім.

5 березня у Маріуполі мав стартувати масштабний фотофестиваль, над організацією якого тижнями працював мій хороший маріупольський друг. 23го лютого ввечері на пошту приїхали фотороботи учасників, але ми так не встигли їх забрати".

Фотофестиваль таки состоится, ведь наша победа уже близка. Мариуполь – город-герой! И мы его помним именно таким!

Все буде Україна ??