Володимир Остапчук: Після розлучення я почав ходити до психолога

«Я такий, як є»

Я досі не вважаю себе дорослим, якщо бути відвертим. Моїй душі набагато менше років, ніж насправді. Дорослим стаєш тоді, коли наважуєшся взяти на себе якусь відповідальність. До того ж я живу за принцом: усе, що не робиться, - на краще, та й минуле змінити неможливо. Я ніколи не цькував себе за це. Потрібно себе любити й приймати, і тоді всі інші тобі повірять.

На телебаченні не раз чув, що треба щось у собі змінити. І поки не став упевненим у собі, багато чого не вдавалось. Зараз просто кажу: «Якщо вам щось не подобається - до побачення. Я такий, як є».

Правда, є риса, яка не дуже в собі подобається. Я часто не завершую справи. Як творча особистість загораюсь, а коли наштовхуюсь на якісь перепони, усе кидаю, починаю щось інше. А тим часом комусь прийшла така ж ідея і він її реалізував. Тоді ти такий думаєш: «Блін, я ж першим вигадав цю круту штуку». Проте дуже пишаюся собою, оскільки, хоча й пізно (у 24 роки), але все-таки зрозумів, чим насправді хочу займатися в житті. Після цього я перестав ходити на роботу (сміється). Ось за це б похвалив себе. Я дуже люблю сцену. І зараз на карантині сумую за нею. За тим піднесеним відчуттям, коли виходиш на неї. І якби одного дня професія ведучого стала непотрібною, все одно б зайнявся творчістю. Я ніколи не задумувався над тим, чи сприймуть це глядачі. Роблю так, як відчуваю, як хочу. А будуть вони це слухати чи ні – це вже, скоріше, залежить від них самих.

«На карантині в мене відбулося системне перезавантаження мозку»

Я зрозумів, що ситуація досить серйозна ще на початку березня. Якраз планував вікенд у Мілані, коли в пресі почала з’являтися інформація про перші випадки захворювання. Місцеві мене запевняли, що в них усе добре. Проте коли статистика пішла догори, я все-таки вирішив відкласти мандрівку й поміняти квитки. Мабуть, я один із перших, хто дійсно одразу почав реагувати. Пам’ятаю, як у ЦУМі зустрів друзів. Вони іронічно відреагували на те, що вже тоді був у масці й рукавичках. Мовляв, злякався. Згодом один із них захворів.

Зараз я нікуди не ходжу, сиджу вдома. З дітьми спілкуюся тільки телефоном. Однак на карантині часу не гаю. Розбираю гардероб, займаюся вокалом, вивчаю французьку мову, беру уроки гри на гітарі у LAUD, працюю над своїм першим стендапом. Але як тільки закінчиться карантин і ситуація налагодиться, я в перші ж вихідні буду в аеропорту очікувати на рейс до Мілану (сміється). На карантині в мене відбулося системне перезавантаження мозку.

До речі, нещодавно мені спала на думку ідея зняти пародію про те, що ж буде з шоубізом після карантину. Адже «після каратіна без роботи буде навіть Тіна» (Кароль, - прим.ред) (сміється). Концерти, мабуть, не одразу дозволять. Сподіваюсь, що зовсім скоро з’явиться у всіх робота й будемо співати не тільки онлайн. Хоча самоізоляція показала, як артист може співати вдома вживу. Саме за такими онлайн-концертами майбутнє. Незалежно від того, будемо ми в масках чи ні. Можливо, практикуватимемо камерні концерти з дотриманням дистанції. Днями уявляв, якою тепер буде дискотека. Це ж відстань між парою сягатиме до двох метрів. Виходить, щоб познайомитися хлопцеві з дівчиною, потрібно буде кричати, аби вона почула. Не дуже зручно (сміється).

«Мої діти не вважають мене зіркою»

Одне з найяскравіших відчуттів у моєму житті – момент, коли народився первісток. Це дуже дивне й приємне відчуття. Бажаю кожному чоловіку пережити його. Ти відкриваєш у собі такі грані любові, про які раніше навіть не знав. Я зараз говорю це, а на очах сльози починають виступати… Емілія була довгоочікуваною дитиною. До речі, донька схожа на мою маму, хоча щічки Евана точно мої (сміється). У дитинстві я був таким самим «бутузіком».

У мене багато приємних спогадів із дитинства. Але чомусь у пам’яті закарбувався момент, як мама приносила нам гостинець, шоколадну ковбаску, і ми з братом та сестрою її ділили.

Я мрію про щасливе, безтурботне дитинство своїх дітей, щоб вони довше залишалися дітками. Дехто з артистів створює для малечі блоги, сторінки в Instagram ледь не з 6 років. Починають вселяти їм думку, що вони – донька/син відомої людини. Думаю, цього не варто робити, адже дітки повинні мати нормальне дитинство, без соцмереж. Вони й так там сидять. А якщо ці акаунти створюють дорослі для заробітку, то хочеться запитати: «Що ви, батьки, не можете заробити грошей?». Не розумію цього.

Так, мої діти знають, що їхній тато працює на телебаченні, що його можуть упізнати на вулиці. Але не вважають свого татка зіркою, власне, як і він сам. Я проти того, щоб діти вважали себе дітьми знаменитостей, мовляв, їм усе дозволено. Це робить їх зіпсованими.

«Після розлучення я почав ходити до психолога»

Зараз я знімаю помешкання в Києві, оскільки дві квартири залишив колишній дружині з дітьми. Тому щомісяця мені потрібно близько чотирьох тисяч доларів, щоб добре себе почувати. Крім того, я не люблю позичати чи брати в когось гроші. Можливо, через це в мене немає друзів (сміється).

Стосовно мого особистого життя… Як тільки вирішу, що дійсно готовий розповісти про нього, то одразу це зроблю. Знаєте, уже навіть соромно, що мого особистого життя так багато в ЗМІ (сміється).

Якщо бути відвертим, то після розлучення, у лютому, почав ходити до психолога. У мене зараз такий етап – я як пазл, який потрібно заново скласти. Я не бачу сенсу відповідати на гнівні коментарі в соцмережах. Себе дратувати? Навіщо? Я собі нормально, щасливо живу. Я знаю правду. У чужій родині сторонній ніколи не дасть ладу. Люди, щасливі, задоволені своїм життям, не пишуть хейт у соцмережах. А ті, хто так робить, просто чіпляють ярлики, намагаючись позбутися своїх страхів і комплексів. Вони щосили намагаються зробити «козлом отпущения» когось, але тільки не себе.

Зараз я можу сказати: маю все, що потрібно. Коли люди говорять, що їм чогось не вистачає, хочеться запитати: «А якщо забрати у вас усе, що зараз маєте, як тоді будете почуватися?». Тому я дійсно щасливий.