"Ті, хто знають, – зрозуміють": українські зірки назвали свої особисті коди Незалежності
Що робить нас українцями? ДНК гідності, жага до життя й свободи та 603 628 км² найкрасивішої у світі країни.
У році є день, який для кожного українця має особливе значення. 35 років тому Верховна Рада Української РСР ухвалила Акт проголошення незалежності України. Цей момент став історичною точкою відліку для нашої держави та втіленням одвічного прагнення українців до свободи. Уже понад 12 років нам знову доводиться її виборювати.
Світ захоплюється українцями – їхньою силою, сміливістю, незламністю та жагою до життя.
Кожен із нас по-своєму відчуває Україну. Для когось вона пахне свіжоспеченою паляницею, для когось простягається безкрайнім пшеничним полем, а для когось звучить першими акордами Гімну. Усе це – частинки нашого спільного коду Незалежності.
До 35-ї річниці Незалежності України Люкс запитав у зірок, які спогади назавжди залишилися в їхніх серцях і здатні перенести їх до рідної країни, попри відстань і час.
Артист MONATIK
"Мої коди Незалежності:
Дитинство: Луцьк, 40-й [квартал], центр "Біг-Бен".
Запах: клуб "Сучасник".
Страва: бабусине пюре, зрази з м'ясом з Варшавки, піца "Легенда".
Місце: дворик у центрі.
Символ: пам'ятник Лесі Українці.
Колір: зелений.
Пісня: John Legend "Used to Love You".
Слово: тягучість.
Образ: матня по коліна, бейсік без заклепки, хокейка, суперстари".
Стендап-комікеса Лєра Мандзюк
"Перше, що мені спадає на думку, коли мова йде про код України, – це чорний і червоний кольори. І тут мова не лише про символи, про прапор, а й про вишивку та кольори в цілому. Кожного разу, коли я бачу чорний і червоний поруч, для мене це український код.
Є ще невербальний код України. Для мене це коли я чую діалекти та суржик. Оце багатство української мови, коли я чую їх у висловах людей, у якихось культурних творах чи просто на вулиці. У цьому дуже багато життя, дуже багато історії. І для мене це код.
І третє це, напевно, самоіронія.
Код українців – це щось дуже глибоко прошите в кожному з нас, і на свідомому, і на підсвідомому рівні. Це почуття гумору та самоіронія. Починаючи з мемів 24 лютого й закінчуючи сьогоднішнім днем, із прийняттям інформації через гумор, наша реакція на новини, на все, що відбувається навколо, – через комедію і саме через самоіронію.
Тож, напевно, саме ці три речі – ці три кити, на яких тримається кожен із українців
Співак Олег Скрипка
Є прислів'я: "Батьківщину не обирають". Але це не мій випадок. Я народився і виріс не в Україні, і перш ніж свідомо назвати себе українцем, встиг побачити чимало світів. Тож чому зробив саме такий вибір? Бо край цей має особливу магію, і українці — напрочуд люди душевні, емпатичні, гостинні й водночас войовничі, коли є потреба захищати свою землю. В Україні – неймовірна кухня, лагідний клімат і така строката природа – від Карпат до моря. Ще дитиною, як потрапив вперше до України до родичів, відчув, ця земля має величезний потенціал. І саме тоді у мені зродилася мрія жити в Україні, подарувати цій землі свою любов і натхнення.
Співачка FIЇNKA
"Для мене Україна – це завжди асоціація з Карпатами, з горами, зі смаком афенів, із запахом травички, скошеної на царинках.
Я, напевно, та співачка, яка максимально асоціює себе з усім українським, проукраїнським, зі своїм кутком на нашій землі. Я стараюся завжди всі образи, все, що мені згадується, транслювати у своїх піснях. Тому, коли мене запитали про щось таке конкретне, мені важко сказати щось одне. Напевно, треба кожну пісню послухати, бо всюди я встигаю розповісти щось про Україну, з чим вона мені асоціюється. І саме з цього народжуються мої пісні".
Співак YAKTAK
Коди незалежності для мене – це те, що оточує мене все життя. Це висока грушка у дворі, яку посадив дід – і вона досі родить! Це бабусині пиріжки з яблуками. Це коляда під вікнами. Це лелека на хаті. Це дим над селом узимку, коли все довкола в снігу. Це наші люди. І пісня – "Червона рута", а як же інакше.
Співачка Наталка Карпа
"Дім у мене асоціюється з нашою хатинкою, яка знаходиться в Добромилі. Я приїжджала туди на літні канікули до бабусі й дідуся. Чомусь досі пам’ятаю колір хати. Він такий був жовто-гарячий, навіть жовто-гарячо-оранжевий, я би сказала. Мені він завжди дуже подобався. Ця хатка завжди тонула в зелені саду, кущів, дерев.
Я дуже добре пригадую такий момент із дитинства: коли приїжджала до них, а мені було десь, напевно, шість років, першою справою бігла й шукала свою улюблену подушку. Я її завжди обіймала. Подушка була у вигляді сонця – такого сонця з очима, з носиком, з таким волоссячком. Таке було сонечко-подушка. Я завжди бігла, обіймала її і казала: "Ой, нарешті я вдома".
Чомусь саме цей отчий дім, дім моїх батьків, бабусі й дідуся, до сьогоднішнього дня асоціюється в мене з домом. Хоча я вже маю свою квартиру в Києві, зараз і у Львові своє гніздечко звиваю, але асоціативний ряд із домом у мене все одно пов’язаний саме з цією дідусевою і бабусиною хатою.
Щодо незалежності й України, то тут у мене чомусь асоціація йде від моєї другої бабусі – бабусі Анни. Вона неймовірна жінка. Була зв’язковою ще тоді, коли була УПА. Була дуже патріотичною жінкою.
І чомусь незалежність у мене асоціюється з тими такими, знаєте, вишитими об’ємними квітами, які були на нашому покривалі на ліжку. Таке було величезне вишите покривало з об’ємними квітами.
І от коли проголосили незалежність, мама розповідала, що зайшли в кімнату, а бабуся відпорює цю квітку. І коли вона її підняла, то під нею був тризуб.
І це все наше свідоме життя. Тоді, коли всіх "совєти" висилали в Сибір і, зокрема, рідних повисилали, у нас, власне, був оберіг у домі – цей тризуб. Тому чомусь незалежність, свобода, воля і власне Україна в мене асоціюються з цією об’ємною квіткою, яка прикривала від ворогів, від усього того зла, що було тоді, що тоді чаїлося і зараз чаїться. Вона прикривала нашу символіку, емблему, нашу волю, силу, незалежність.
А ще в мене, не знаю, якась асоціація з неділями такими. Бабуся кожної неділі робила вареники. Пам’ятаю, що після церкви завжди йшли на ці вареники, пироги з картоплею. Вони були дуже-дуже смачні".
Співак Олександр Пономарьов
"Для мене особистий код Незалежності – це передусім українська пісня, рідна мова й відчуття дому, яке завжди носиш із собою.
Це люди, культура, музика й та особлива внутрішня сила, яка допомагає вистояти навіть у найскладніші часи. Це країна, де кожен куточок має свій настрій, свій запах, свій голос. І цей голос завжди кличе додому.
І де б ти не був – це усвідомлення того, хто ти є. Де б ти не був у світі, ти завжди знаєш: "Ти – з України". І це не просто географія – це стан душі, який неможливо втратити.
Чемпіонка світу й олімпійська призерка з художньої гімнастики Анна Різатдінова
"Мій особистий код Незалежності – море. Я народилася в Криму, тому море для мене – це про дім, дитинство і свободу. Саме біля моря з дитинства відчувала особливий внутрішній спокій і силу. Можливо, тому й у спорті для мене завжди було важливо відчувати свободу: виходити на килим, довіряти собі й показувати характер.
Море нагадує мені, звідки я родом, і про країну, яку я з гордістю представляла на міжнародній арені.
Народний артист України Павло Зібров
Я українець і цим дуже горджуся. Для мене Україна – це не просто країна на карті. Це моє життя, моє дитинство, моя родина, моя музика і люди, з якими мені пощастило пройти цей шлях.
Мої особисті коди Незалежності – це, перш за все, рідна Вінниця. Мій дім, подвір’я, вулиці, якими я ходив у дитинстві. Це дитяча залізниця, з якою пов’язано стільки теплих спогадів. Пам’ятаю атмосферу того часу: ці маленькі потяги, дитячий захват і відчуття, що попереду – цілий великий світ.
Це моя альма-матер – Київська консерваторія імені Чайковського. Місце, де здобув професію і формувався як музикант, артист і людина. Саме тут я зрозумів, що моє покликання – музика і сцена.
Це парк імені Тараса Шевченка в Києві, де росла моя Діанка. Наші прогулянки, сміх, перші кроки, дитячі мрії – усе це назавжди залишилося в моєму серці.
Мої коди України – це запах каштанів після дощу. Такий аромат ні з чим не зрівняний – він одразу повертає в молодість, у Київ, у ті роки, коли життя тільки набирало обертів.
Це київська перепічка – проста, але така рідна, така смачна!
А ще мій код України – це її люди. Саме в Україні я знайшов своїх поетів, композиторів, музикантів, аранжувальників, балетмейстерів – свою велику творчу родину. Саме тут ми створили стільки прекрасних пісень, які живуть уже десятиліттями. Саме тут я знайшов свою Маринку. Тут народилася моя Діанка. Тут народився театр пісні Павла Зіброва. Тут моя сцена, моя творчість, моє життя.
Тому для мене Незалежність – це можливість бути собою на своїй землі, співати своєю мовою, писати українську музику, любити, працювати, виховувати дітей і залишати після себе щось для наступних поколінь.
Я впевнений: якби народився і жив в іншій країні, то не став би тим Павлом Зібровим, яким мене знають сьогодні. Саме Україна дала мені можливість стати таким популярним, потрібним і, головне, щасливим – виконавцем, артистом, композитором, чоловіком і батьком.
Ось така для мене Україна. Вона в моєму дитинстві, у рідному домі, у запаху каштанів після дощу, у смаку київської перепічки, у музиці, яку я створював, і в людях, з якими мені пощастило пройти цей шлях.
Ведуча "Факти ICTV" Оксана Гутцайт
Моя Україна – це потяг до бабусі і краєвиди з вікна (вона жила в Кіровоградській області). Це харківський пломбір – найсмачніше морозиво в світі. Це прапор, який раптово побачиш десь за кордоном, і серце наповнюється любов’ю! Це запах полів, коли ти їдеш на "повній швидкості" на велику з ватагою дітей, які всі приїхали в село до бабусь.
А який твій код незалежної України, що завжди повертає додому?