FIЇNKA про виховання сина: "Батьки – це завжди приклад"

Люкс запускає серію чудесних інтерв'ю із зірковими супербатьками. У них ми спробуємо розібратися, як виховати дитину, аби в дорослому віці вона не зверталася до психологів. Дізнаємося, як селебрітіс справляються з дитячими істериками, маніпуляціями та протестами; чи прагнуть у майбутньому контролювати їхні життя; які цінності прищеплюють змалку та які б поради дали собі на початку батьківства. Це будуть легкі матеріали з ноткою гумору, де наші зіркові тати й мами поділяться своїми поглядами на сучасне виховання дітей.

Іванна Онуфрійчук: "Батьки мають вміти вибачатися перед дітьми" Дивіться також

FIЇNKA виховує 5-річного сина Владислава. Які традиції зіркова матуся прищеплює дитині змалку, чи дозволяє користуватися гаджетами, як справляється з віковими труднощами первістка і як поєднує роботу й материнство – про все дізнавайся в ексклюзивному матеріалі Люкс зі співачкою.

Якою мамою ви себе уявляли в дитинстві і якою зараз є?

- Я взагалі не уявляла себе мамою в дитинстві. Це було щось таке мені далеке. Так, ми гралися у всі ті ігри, мали пупсиків, лялечок, але не пам’ятаю, щоб якось ототожнювала себе з мамою. Не було таких уявлень, тому, відповідно, не було якихось очікувань.

А який найбільший міф про материнство вас лякав напочатку?

- Що я можу поставити хрест на своїй кар’єрі, адже дитина забере весь вільний час. На той момент я працювала акторкою. Казали, що в такій творчій сфері нереально щось робити, маючи дитину. Ти втрачаєш популярність як артист, коли в тебе є малюк. Це міф. Я якраз створила свою кар’єру, будучи вагітною, з малесенькою дитиною.

Пам’ятаєте, як відреагували на звістку про свою вагітність?

- Ми планували дитину. Дуже чекали, хотіли, але не одразу все вдалося. Тому, коли зробила черговий тест на вагітність ( ще так, пам'ятаю: чоловік стоїть у коридорі, а я кажу: "Чекай, я швиденько зроблю тест, та й викинеш сміття разом із тим тестом, тому що, швидше за все, він негативний"), то вибігла з ванної з криками: "Дві, дві, дві!". Ми були дуже щасливі. Я не могла чекати. Ми просто в той день усіх обдзвонили, зібрали й одразу розказали.

Чи мали післяпологову депресію? Як справлялися з нею?

- Я не скажу, що відчула справді депресію. Це був, як уже потім прочитала те мудре слово, "бейбі-блюз". Депресія – це дуже серйозна штука насправді, з неї важко вийти. Я припухла взагалі, що собі не належу, що так завжди буде, що просто так цього не позбудешся. Ти маєш доглядати за новенькою дитинкою. У мене був пригнічений стан. Я вважала, що була не готова до материнства. Але насправді ти ніколи до цього не будеш готовий. Як я справлялася? Я не припиняла працювати й далі робила свій YouTube-канал "Ліжник.ТВ". Щонеділі створювала випуски. На той період ще й припав ковід: карантин, усе зачинено, нікого немає. Мені пощастило, що чоловік був зі мною цілодобово. Я дуже була рада цьому. Ми якось так разом пройшли той період. Тому післяпологова депресія довго не тривала. Я зайшла в роботу, могла спокійно працювати та ще й максимально розвинула всі свої соцмережі.

Як не виховуй дитину, вона все одно потім пропрацьовуватиме все в психолога. Що, вважаєте, пропрацьовуватиме ваш син? Як виховати щасливу дитину?

- Мені здається, що це взагалі фішка кожного покоління.

Наступне завжди досконаліше за попереднє. У тому й увесь прикол. Це називається розвиток. Так має бути. І як би ми не виховували, які б ми всі суперпропрацьовані не були (що ми не б'ємо дітей, не караємо, проживаємо з ними всі їхні емоції, переживаємо за їхню зону комфорту, їхні кордони), це покоління виросте досконалішим. Воно побачить щось нове для того, аби виховати вже своїх дітей. І таким чином їм буде здаватися, що ми те чи інше зробили не так. А ми наразі цього просто знати не можемо, тому що є поколінням, яке виховувалося інакше. Це просто закони природи.

І якщо треба буде йти до психолога, най іде. От я не ходжу до психолога, хоча в мене теж є дуже багато приколів із дитинства. Але просто ти це сприймаєш, як частину життя, із вдячністю. Я росла в любові. Це головне. І я знаю, що мій син також росте в любові. І це найголовніше. А все решта – сила обставин, характеру й соціуму, у якому він дорослішатиме.

Як справляєтеся з дитячими істериками/маніпуляціями? Що зараз найскладніше у вихованні сина? Як знаходите правильні слова, аби підтримати його у важкі моменти?

- Дитячі істерики, маніпуляції ми вже пройшли. Нормально справилися, спокійно. Зараз стільки методів радять: почекай, дай дитині покричати, послухай, що він говорить, обійми, побудь поряд. Усе це ми пройшли. Зараз йому 5 років. І він максимально активний. Я кожні дві секунди маю дивитися, що він робить. Постійно чую: "Мам, мам, мам, мам". Це настільки часто, що іноді не розумію, чому йшла щось робити з одної кімнати, перейшла в іншу й забула навіщо. Йому зараз буває важко порозумітися з друзями, спілкуватися з ними. Тому що дівчатка є дівчатками, а він же такий хлопець бойовий. Зачіпає, дражниться. І от мені треба навчити його комунікувати, бути в соціум взаємоввічливим, дякувати, приймати те, що іноді є поразки, адже не завжди він буде переможець у всьому. Отакі зараз речі пішли. Але тут головне просто говорити. Спочатку він не розуміє, але ти говориш раз, другий, третій, четвертий, а потім він усе прекрасно розуміє.

Які таланти помічаєте в сина? Які гуртки він відвідує?

- У дитинстві я з трьох років ходила на гуртки. Відвідувала будинок творчості. У 4 роки писала вже й читала. У 5 років мене віддали в музичну школу. Не скажу, що це погано, але забирало весь мій вільний час і можливість робити те, що сама б хотіла. Тому вирішила: мій син почне відвідувати гуртки після 5 років. Йому зараз 5. У вересні обов'язково піде на танці, також хоче на бокс. Спорт, плавання, бокс і танці – це те, що ми зараз бачимо. Ще англійська мова. Кажуть люди, що без того ніяк. Та най буде ще англійська. А оскільки мама – співачка, то й музична школа його не омине. Хотів він того чи ні (сміється).

Як мамі, яка працює, виокремити час на спілкування з дитиною? Як поєднуєте роботу й материнство?

- Це завжди факап по двох фронтах, якщо чесно. У мене немає офісу. Мені треба писати пісні, вести Instagram, відповідати на запитання, ходити на фотосесії. Я багато гастролюю зараз, але завжди якнайшвидше їду додому. Увесь свій вільний і невільний час, коли можу бути вдома, я з сином. Власне кажучи, не знаю, наскільки це якісно проведений час, тому що я дійсно в телефоні, доки він грається, складає якийсь конструктор. Але він хоче моєї присутності зараз. Тяжко мене відпускає кудись. Тому, наскільки можу, я завжди з дитиною. А це в основному щодня. Навіть якщо іду пізно вночі з концерту, то приїжджаю, захожу до нього в кімнату, – він прокидається, щоб побачити, чи я повернулася. Для нього це зараз важливо. Даю це, наскільки можливо. Насправді все це можливо поєднати і якісно провести хоча б годину: погратися в ігри разом, почитати казку перед сном, пописати букви. Це дуже важливо для дитини в такому віці. А якщо йому треба, щоб я просто тримала за руку, коли він засинає, зроблю від себе все, що можу: приїду з кінця світу й потримаю за руку, щоб заснув.

Хто вам допомагає з сином? Маєте няню?

- У мене немає няні, ніколи не було. Навіть тоді, коли створювала YouTube-канал і FIЇNKA. Навіть бабусі дуже не сиділи, бо годувала грудьми. Зараз приходять за потреби. В основному ми з чоловіком просто чергуємося. Я не бачу нянь у нас вдома. Не дуже хочу з чужими людьми час проводити.

Що думаєте щодо контролю життя дитини?

- Він ще дуже маленький, йому лише 5 років, тому все контролюю. У нас мінімум гаджетів. Цього року вперше завантажила йому ігри на телефон, коли ми їхали на море, щоб не було нудно, оскільки дорога неблизька, – тепер добиратися до моря довго. Мультики теж дозовано, він не може собі ввімкнути все, що захоче. Але в нього багато іграшок. Які тільки забажає. Хай розвивається, хай б'є патиком кропиву – більше користі (сміється).

Що ви робите не як усі батьки: ваші традиції, табу й лайфхаки в батьківстві?

- Це дуже складне питання – чим я можу відрізнятися від інших батьків. Ми приклад для нього: показуємо, як творимо культуру, мистецтво наше, їздимо по концертах, але, тим не менше, ми всі одна велика дружна сім'я. І він бачить, як можна не загубити себе, навіть маючи дитину. Я сподіваюся, що візьме це за приклад для себе в майбутньому. Знає, що для нас він на першому місці, це все заради нього завжди.

У нас багато традицій. Як гуцулка дуже хочу багато йому передати: усе про Різдво, Великдень – як ми святкуємо. У нас дуже важливо збиратися усією родиною, убиратися у вишите, дотримуватися всіх тих традицій, яких дотримувалися в мене вдома з діда-прадіда. І він усе це робить і повторює. Уже який рік хочу приготувати святу вечерю в себе вдома й зібрати рідних, але через роботу не можу. Хоча розумію, що для малого треба дуже постаратися, щоб у нас вдома не зникли ці традиції, щоб він так само знав, як перетирати мак, де стоїть макітра в хаті тощо. Тому мрію про великий будинок, щоб могла збирати якнайбільше гостей і в сина залишилися в пам'яті такі класні спогади.

Традицій реально багато. Наприклад, щонеділі ми ходимо до мами мого чоловіка їсти вареники, їх у нас називають "пирогами". Це прямо желізно: щоби там не було, ми кожної неділі йдемо на пироги. Навіть якщо десь маю їхати, перед тим обов'язково з'їмо пироги. Якщо я неділю пропускаю, то наступної буду обов'язково. Але малого заберуть на ті пироги.

Щодо лайфхаків, то, думаю, кожна мама придумала свої. Як заспокоїти дитину чи щось інше. Стараюся до шантажу поки що не вдаватися, хоча дуже кортить. Поки я просто багато спілкуюся, пояснюю. Наприклад, якщо він десь почув погане слово, пояснюю, чому не варто так говорити. Поки що це все спрацьовує. Поки що він ще така зозулька злота. Далі побачимо.

Чи сварите сина? Якщо так, то за що? Які практикуєте методи покарання?

- Я можу сварити лише за одне: коли пообіцяв щось і не виконав. У нас це залізне правило: не буває такого, що не виконав обіцяне. Якщо ми з татом виконуємо те, що пообіцяли, то хочемо, щоб і наш син теж так робив. Усе решта – він дитина. Я можу його направляти. Наприклад, не бий, не забирай, не поламай. Але це не означає, що я його сварю, б'ю, караю. Я просто говорю. З усіма можна домовитися. Тому поки що пробуємо домовлятися. Я не маю, чим карати. Якби мав гаджет, то б казала, що забираю планшет на дві години. А я не маю, що забирати.

Багато хто переконує, що дітей не потрібно надмірно пестити, тим паче – часто. Яка ваша позиція щодо цього?

- Я думаю, що просто є такий період, ситуація, коли просто інакше ти не можеш. Воно ж солоденьке маленьке янголятко. Коли вже виросте, з часом свої слова зміню. Якщо я його обціловувала, коли був немовлятком, то зараз, у 5 років, спробуй так поцілувати. Скаже: "Мамо, не чіпай мене". Ти просто якось закономірно інакше починаєш спілкуватися з сином. Я розумію, що він для мене завжди Владик, але коли йому буде 15-16 років, може стати й Владом. Сам попросить так називати. А може, і швидше – років у шість-сім. Я за те, щоби пестити, любити – наскільки можна. Якнайдовше - наскільки він це дозволить. Якщо йому буде 20, то я ж – адекватна мама – розумію, що буде по-дебільному цілувати його, обціловувати.

Які цінності розвиваєте в сина?

- Я завжди йому кажу: "Ти маєш ставитися до людей так, як би ти хотів, аби вони ставилися до тебе". От і все. По справедливості: якщо до тебе з добром, то й ти до людей із добром. Завжди до людей спочатку з добром. Але якщо до тебе зі злом, то не варто бути тірпілою й терпіти. Треба бути сміливим у своїх рішеннях, прислухатися до інтуїції – до того, що хоче твоє серце. Ставитися з любов'ю до всього, що робиш, з вдячністю. А далі життя саме складеться як слід. До добрих людей приходить добре, до злих – зле. Це правда.

До якого віку, на вашу думку, батьки мають фінансово підтримувати дітей? Чи варто давати дітям кишенькові гроші? Яку суму?

- Ми ще до цього не дійшли. Мені здається, що дітям треба обов'язково зрозуміти, як заробляються гроші, яким чином. Не тільки тому, що я пройшла це – і ти маєш. Ні. Тому що смак життя зовсім інакший. Знаєте, є така повірка: хто високо літає, може впасти низько. Але якщо ти починаєш із низів, грубо кажучи, то верх має зовсім інакшу цінність. Дійшовши до верху, ніколи не боятимешся впасти. Ти просто пройшов уже всі етапи. Звичайно, дитина не має бутилки збирати, щоб здати. Ні. Але пройти якісь певні етапи в житті, щоб здобути той чи інший фінансовий рівень, варто – це дуже круто, тому що тоді ти дійсно відчуваєш смак до життя.

Серед сучасних батьків є ті, хто хоче стати для дитини другом, якому вона б довіряла, інші ж прагнуть поваги, дисципліни ( просять, аби на "Ви" до них зверталися). Що для вас важливіше й чому?

- Другом дитині не варто бути - корешом, кентом таким. Друга він собі знайде. Батьки – це завжди приклад. А не з усіх друзів, звісно, приклад візьмеш, якщо це твої ровесники. Але на "Ви" звертатися – це вже перебор. Мені здається, що має бути якась золота середина: коли дитина може з тобою поділитися всім на світі, тому що відчуває максимальну довіру. Для неї ти – людина, якій можна відкритися повністю, яка ніколи не осудить, дасть пораду. І якщо дитина прийшла за порадою до тебе, значить, вона тебе поважає. Але це, звісно, якщо ти поважатимеш її. Воно все взаємно.

Головне правило мами FIЇNKA у вихованні сина – як воно звучить?

- Якщо ти відчуваєш, що без цього не можеш, обов'язково зроби. Якщо сумніваєшся, запитай у мами. Наразі це стосується того, чи з'їсти більше солодкого, чи подивитися якісь там відео тощо. У майбутньому буде інше трактування.

Яку пораду дали б собі на початку материнства?

- Спочатку дай собі трохи потупити. Я от шкодую, що не розчинилася в тих клопотах: у памперсах, у годуванні, у спанні, нічим не переймаючись. Я надто сильно думала про майбутнє: аби швидше цей час пройшов, щоб я зробила те, про що мрію, стала тим, ким хочу. Я вдячна собі, звісно, що так працювала. Але усвідомлюю: це за рахунок мого здоров'я й морального стану . Тому на все свій час, усе би встигла, звісно. Після пологового місяць-два, мабуть, усе-таки варто розчинитися в дитині. Маючи вільний час, повністю вимикаюсь і проводжу максимум часу з сином так, як він цього хоче.