От Шевченко до настоящего: украинские стихи о море, которые достойны внимания

Люкс собрал украинские стихи, которые пахнут солью, волнами и немного - ностальгией. Здесь и о летней легкости, и о глубинах души. Заходим, читаем, ныряем в море эмоций.

Стихи о море на украинском языке

***

колись, коли море вийде із берегів
затоплюючи своєю водою наші сонні артерії
я зізнаюсь собі, що так до кінця й не зумів
повірити в щирість придуманої кимось містерії.
коли, врешті, море вийде із берегів
й затопить собою усі найдорожчі реліквії
я зізнаюсь тобі, що найбільше у світі хотів
щоб згоріли у пеклі прокляті богом релігії.
колись-таки море вийде із берегів
і втопить в собі ненавмисно усі порти
я зізнаюсь йому, що мрії свої підвів
що боявся змін, і боявся до них дійти.
мої легені стали повні дрібного-дрібного піску
я й не одразу помітив у дзеркалі, як посивів.
поки я думав, як перейти ріку,
море висохло.
в мого моря більше нема берегів.

(Діана Лянг)

***

Давай-но, море, вийдем з берегів
До всіх отих людських страждань і болів.
Із піни ти народжуєш богів,
Солониш пілігримам прісність волі.

Душа у душу, море, заживем.
На що тобі затоки, де так мілко?
Давай себе в собі перепливем:
Наскільки нас зосталося – настільки.

А ці шторми...
У мене їх не менш.
Ти мені віриш.
Тому ми зустрілись.
Мої річки течуть по трубах вен,
Твої зігнулись, та не надломились.

Лише одне – від себе не втечеш
(Хоч у собі втопитися і можна), –
Ми чуєм вдвох...

Життя не має меж.
Хоч має межі наша хвилька кожна.

Отож, давай – виходим з берегів
До всіх отих людських страждань і болів.
Народжувало з піни ти богів,
Саме ж несеш вагу людської долі.

(Ігор Павлюк)

***

Я чую море, навіть відчуваю,
Воно співає, мовби чарівне.
Що сталось, скажете... А я не знаю,
Та море кличе і запрошує мене.
Хтось посміється, бо яке тут море —
Одне полісся: все ліси, ліси...
І небо синє, лагідне, прозоре,
І стільки в краю рідному краси.
Не заперечую, у нас, таки, красиво!
Є ріки і озера голубі.
А трави в росах — це насправді диво,
І ніжна пісня, у старій вербі...
Пташині хори розтривожать душу,
Казкові пахощі над річкою летять.
А я покину хоч на трохи сушу
І хвилі моря хай поворкотять.

(Красоткіна Надія)

***

Далі, далі від душного міста!
Серце прагне буять на просторі!
Бачу здалека, – хвиля іскриста
Грає вільно по синьому морі.
А у тую неділеньку рано
Сине море чудово так грає,
Його сонечко пестить кохано,
Красним-ясним промінням вітає.
Що біліє отам на роздоллі?
Чи хмариночка легкая, біла
Геть по небі гуляє по волі?
Чи на човні то білі вітрила?
В морі хвиля за хвилею рине,
Море наче здіймається вгору,
А склепіння небеснеє синє
Край свій ясний купає у морю.
Світло там простяглося від сходу, –
Очі вабить стяга та іскриста;
Корабель наш розрізує воду –
І дорога блакитно-перлиста
Зостається широка за нами,
Геть далеко розкочує хвилі,
Що сердито трясуть гребенями,
Наче гривами огирі білі.
А здалека, отам на заході,
Срібнокудрії хвилі кивають, –
Нереїди при сонячнім сході
Промінь ранній таночком стрівають,
І танцюють химерно та легко, –
Ось близенько вже видно ту зграю,
Аж і знов одкотилась далеко,
Геть біліє в туманному краю…
Море, море! Без краю просторе,
Руху повне і разом спокою!
Забуваю і щастя, і горе –
Все наземне, – з’єднатись з тобою
Я жадаю на час, на годину,
Щоб не бачить нічого на світі,
Тільки бачить осяйну долину
І губитись в прозорій блакиті!..

(Леся Українка)

***

І не минає, не минає!
І вже, напевно, не мине.
Тривога душу розпинає:
а що, як любиш не мене?
Я по-латині: аморе, амо!
Невже від цього рятунку немає?
А море, мамо,
а море, мамо, теж не минає.
А море, мамо, аморе, амо,
аморе, амо! А ти єдин.
Я обламаю хвилинам пальці,
щоб не сплітались в печаль годин.
Розпались хмари на міліграми,
і всох колодязь каламаря.
Куди забігти? Аморе, амо...
На карті місяця теж моря.
Чманіє сад од квітучої рясності.
Іду, збиваю росу хвощів...
Море Кризисів.
Море Ясності.
Море Дощів.

(Ліна Костенко)

***

Чорна хмара з-за Лиману
Небо, сонце криє.
Синє море звірюкою
То стогне, то виє.

Дніпра гирло затопило.
«Ануте, хлоп’ята,
На байдаки! Море грає —
Ходім погуляти!»

Висипали запорожці —
Лиман човни вкрили.
«Грай же, море!» — заспівали,
Запінились хвилі.

Кругом хвилі, як ті гори:
Ні землі, ні неба.
Серце мліє, а козакам
Того тілько й треба.

Пливуть собі та співають;
Рибалка літає...
А попереду отаман
Веде, куди знає.

(Тарас Шевченко)

***

До моря сліз, під тиском пересудів
Пролитих, і моя вплила краплина;
До храму людських змагань, праць і трудів,
Чень, і моя доложиться цеглина.

А як мільйонів куплений сльозами
День світла, щастя й волі засвітає,
То, чень, в новім, великім людськім храмі
Хтось добрим словом і мене згадає.

(Іван Франко)

Также лови подборку чувственной поэзии о любви от украинских авторов.