Международный день Днепра 2025: подборка стихов о символе нации

Когда мы думаем о символах Украины, одним из первых возникает образ могучего Днепра – реки, протекающей не только по нашей земле, но и сквозь наши сердца. От Тараса Шевченко до современных авторов, украинские поэты находят в водах Днепра источник вдохновения, метафору свободы и воплощение национальной идентичности. В этой подборке Люкс собрал самые яркие поэтические произведения, посвященные Днепру – от знаковых классических стихов, которые знает каждый украинец, до менее известных жемчужин современной поэзии. Каждое из этих произведений раскрывает реку с новой стороны: то как свидетеля исторических событий, то как воплощение женской нежности, то как символ вечного движения и обновления.

Стихи о реке Днепр

***

Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива.
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
І блідний місяць на ту пору
Із хмари де-де виглядав,
Неначе човен в синім морі,
То виринав, то потопав.
Ще треті півні не співали,
Ніхто ніде* не гомонів,
Сичі в гаю перекликались,
Та ясен раз у раз скрипів.

Тарас Шевченко

***

Тарасове слово

Снились Тарасові в чорній неволі
Гори дніпрові високочолі,
Де сокорина, пухом припала,
Віти на воду порозпускала.
Снилась веселочка в тихі години,
Що позичає в плесі краплини.
Снився щоночі сивий Славута,
Вся Україна, горем закута.
Рідний народ його, битий і гнаний,
Як він устане, зірве кайдани,
І розкувавши руки могучі,
Панство несите скине із кручі.
Все, що наснилось,— пісня сказала.
Пісня пророча — правдою стала!
Цвітом повиті Тарасові гори.
Поле безмежне з вітром говорить.
Слово Тарасове струнами б'ється.
Ходить між люди — з серця до серця.
Ходить між люди, лине світами —
Так йому жити й жити віками,
Поки, як море, в срібній обнові
Б'ються об берег хвилі дніпрові!

Марія Пригара

***

Ми з Дніпром тепер сусіди

Ми з Дніпром тепер сусіди:
Будем жить біля Дніпра.
Тато каже:
— Взавтра їдем!
Вже збиратися пора.
Не баріться — хутко вечір! —
І знялася метушня.
Почали складати речі
Мама, тато, Лесь і я.
Тато возиться з книжками,
Я збираю олівці,
А Олесь біжить до мами
І несе свої штанці.
Не присяде й на хвилинку —
В нього стільки різних справ:
Він запхав кота в корзинку,
Мотузком перев'язав.
Всім було роботи досить,
Та уже й спочити час.
— Спіть, хлоп'ята! — мама просить.
Я упораюсь без вас.
Спати? Добре — будем спати!
Тільки гляньте: в чому річ?
Сон мене не хоче брати.
А така ж велика ніч!
Задрімав я опівночі
Та й побачив уві сні:
У дворі Дніпро хлюпоче,
Ходять блиски по стіні.
Зирк! — аж сонце сліпить очі.
— Уставай! — кричить мені.—
Вже у двір машина їде.
Вирушати нам пора!
— До побачення, сусіди!
Будем жить біля Дніпра.

Марія Пригара

***

Дніпро, Дніпро! Ти покохав,
Як матір, Україну,
Ти рідним братом и став
І другом до загину.

Давно колись, в часи війни,
Гуляв ти з козаками,
Носив на плечах їх човни,
Ховав очеретами.

Але думки летять в віки,
У час походів княжих —
Хіба ж не ти встеляв шляхи
Єдвабом, шовком вражим?

Хто ж чеше кучері твої
І мед-вином частує?
Хто сріблом пояс тобі тче
І золотом гаптує?

Вітри розчісують тебе,
Річки вином частують,
Русалки пояс тобі тчуть
І золотом гаптують.

Дніпро! Хто бачив раз тебе,
Не зможе вже забути.
Ти наче вільний, як орел,
В кайдани не закутий.

Ти тихо в день ясний пливеш,
Заглиблений в минуле,
І сумно згадуєш про тих,
Що вже давно поснули.

На кого ж думкою куєш
У кузні свою зброю?
Крилаті іскри золоті
Кого зовуть до бою?

Чому ти часом в день ясний
Кувати перестанеш?
Чому насупишся, як сич,
Темніший ночі станеш?

І хвилі буйні поженеш,
Неначе чорні коні,
На сірі скелі й береги,
На греблі-перепони?

Та все ж розіб'ються вони
В боях нерівних, лютих,
І знов застогнеш тяжко ти,
І знов невільник скутий.

Та в ранній час весни, коли
Все в світі хоче жити,
Немає сили і тобі
Конати і тужити.

І знов, могучий, кличеш ти
Боротися за волю,
І хвилі вже твої летять,
Гудуть, ревуть по полю.

І ти вже, сивий, не Дніпро,
А ціле буйне море!
Лише твої тепер степи,
Поля, ліси і гори.

Невільник, вбогий вчора ще,
Сьогодні — цар розкутий...
Дніпро! Хто бачив раз тебе,
Не в силі вже забути.

Коли збагне думки твої
Рибалка в час вечірній,
Уже до смерті стане він
Тобі товариш вірний.

Олександр Олесь

Стихотворение о реке

***

Понад Дніпро гуде метро,
і рибоньці не спиться.
І журиться старий Дніпро,
і сон Дніпрові сниться,
що є у водах дивна Січ,
де рибки
шабельками
видзвонюють як день, так ніч,
неначе плавничками.
Вони готуються в похід,
щоб річку захистити,
бо всі забруднюють її,
і рибкам ніде жити.
Бо знай, моя дитино, знай,
ти знати це повинна:
Дніпро для рибок — рідний край,
це їхня Україна…
Тепер тебе питаю я,
мій хлопчику чудовий:
чи гостра шабелька твоя,
чи коник твій готовий,
щоб захистити ліс від сліз,
і рідну нашу річку,
і те подвір’я, де ти зріс,
і зайчика, й лисичку?..
Ну що ж: я бачу, ти — козак,
ти — серденько хоробре.
Ти підростеш, твій коник — теж,
і все в нас буде добре.
А поки — спатоньки лягай:
вже рибка засинає,
і сині сни старий Дніпро
на хвилях колихає.

Іван Малкович

***

По цьому Дніпру пливли човни з Візантії.
Царівна пливла, їй був вісімнадцятий год.

Про неї писали хіба ж такі грамотії!
Король її сватав, і вікінг, і русич, і гот.

Дніпро був широкий, і овидом вельми дивен.
І дзеркало слави було ще тоді не криве.

І Київ стоїть. І стоїть кам'яний Володимир.
І в пам'яті їхній царівна пливе і пливе.

Ліна Костенко

***
Дніпро взимку

Нема Дніпра, нема, та й годі —
Є вкрита снігом далина.
Лише зненацька у негоді
Хрустіння криги долина.
Але мороз у повній силі,
Дерева інеєм взялись.
Там, де гойдались гори–хвилі,
Курей селянських патра лис.
Він озирається зловтішно:
Ось що накоїла зима.
Йому і боязко, і смішно:
Де ж той Дніпро?..
Нема, нема.
В снігах немов сліди від борон —
Рубають хмиз на берегах.
І кряче тристалітній ворон —
Недобрий, лиховісний птах.
А селянин косу готує,
Він розпізнав за довгий вік:
Там, попід кригою, нуртує
Живий, нескорений потік.
Якщо просвітиш пильним оком
Зимові товщі неживі,
Між сонцем і отим потоком
Зв’язки помітиш вікові.
І зрозумієш за хвилину
Дніпрових вод глибинну суть:
Живі, невидимі краплини
Скресання дух в собі несуть.
І що той ворон навіщує,
Набреше лис на сонця щит,
Дніпро весняний не почує,
Бо люта крига вже тріщить.

Микола Руденко

Короткие стихи о реке Днепр

Дніпро, Славутич, сива ріка,
Тече, хвилюється, життя строка.
З віків до моря води простягає,
Україну-матір, як мати, обіймає.

Автор невідомий

***

Дніпро-ріка, широка та могутня,
З'єднала землі, долю, долю скрутну.
В її воді відбивається блакить,
А над водою пісня лине, як політ.

Автор невідомий

***

Дніпро, Дніпро, як ти великий!
В тобі і сила, і краса, і спокій.
Ти - символ волі, символ боротьби,
З тобою разом - доля, я і ти.

Автор невідомий

Стихи об Украине

***

Скажи мені, Дніпре

Скажи мені, Дніпре, в якому стражданні,
Із серця якого народжений ти?
Скажи мені, Дніпре, в якім сподіванні,
З якої упав на степи висоти?
Чи, може, скорившись клекочучій силі,
На землю упав лютувать, і стогнать,
І чорним вітрам дарувати хвилі,
Щоб клопоту з ними й зажури не мать?
Чи, може, упав ти на груди століттям
У водах своїх освятити час?
Та сонце твоє узялось верховіттям,
І стогону твого напився Тарас…
Чим далі у вічність, тим в юність далі,
Тим вище Тарас над тобою стає,
І, повен минулих надій і печалі,
Сьогодні він серце тобі віддає…
Клекочучий Дніпре! В якому народі,
В якому народі народжений ти?
Немеркнучий Дніпре! В якім переброді
Народ переходить в майбутні світи?..
Ти в мого народу течеш біля мрії,
Течеш біля серця безсмертям своїм,
Скажи ж мені, Дніпре, які вітровії
Все кличуть тебе крізь степи та гаї?..

Микола Вінграновський

***

Дніпро

Над дніпровськими лісами
Ніч шатром розіп’ялась;
Дніпр з крутими берегами
Ніччю дуже розігравсь.
Понад берегом мохнатим
Сосни почали дрімати
Під пісні свого Дніпра.
Так над колискою мати
Спать дитину присипля…
Тихо! Сумно! Тільки часом
В пущі пугач закричить,
Тільки хвиля викрутасом
Плеще… й місяць четверить…
Місяць плава над лісами;
В курінях у рибаків
Вже давно нема огнів;
І святими ліхтарями –
Небо жевріє звіздами…
Дніпре, прадіду віків!
Срібним плеском хвиль глибоких
Розкажи мені дідів
Казку добристей високих;
Розгласи в далекий край
Славу давнюю Украйни
І князів святії тайни
Перед світом не скривай!..

Левко Боровиковський

***

До Дніпра

Ріко моїх найкращих літ,
Я з тебе знявся у політ. –
Довірившись твоїм вітрам,
Я збудував у серці храм,
Щедрота в нім добра й надій,
Праславний Дніпре, батьку мій.
Від Нестора до наших днів
Гуде в твоїх глибинах гнів.
Угамував на смерть не раз
Ординців лютих дикий сказ.
І ненаситне їх нутро
Своїм піском набив Дніпро.
Через степи, через луги
Пливуть і в’ються береги.
Зігнувши хвилю, як ребро,
До моря стугонить Дніпро
По тій землі, що нам сповна
Дала і сили, і зерна,
Де запорізькі козаки
Пливуть у наші у віки.
І злото, й срібло, далебі,
Струмлять живими у тобі.
Ріко моїх найкращих літ,
Я з тебе знявся у політ.
Довірившись твоїм вітрам,
Я звів під хмари серця храм,
Щедрота в нім добра й надій,
Праславний Дніпре, батьку мій.
Від Нестора до наших днів
Гуде в твоїх глибинах гнів.
Угамував на смерть не раз
Ординців лютих дикий сказ.
І ненаситне їх нутро
Своїм піском набив Дніпро.
Через степи, через луги
Пливуть і в’ються береги.
Зігнувши хвилю, як ребро,
До моря стугонить Дніпро
По тій землі, що нам сповна
Дала і сили, і зерна,
Де запорізькі козаки
Пливуть у наші у віки.
І злото, й срібло, далебі,
Струмлять живими у тобі.
Ріко моїх найкращих літ,
Я з тебе знявся у політ.
Довірившись твоїм вітрам,
Я звів під хмари серця храм,
Щедрота в нім добра й надій,
Праславний Дніпре, батьку мій.

Олександр Білаш

Также вдохновляйся невероятной украинской поэзией из подборки, которую Люкс подготовил именно для тебя.