Міжнародний день Дніпра 2025: добірка віршів про символ нації

Коли ми думаємо про символи України, одним з перших постає образ могутнього Дніпра – річки, що протікає не лише по нашій землі, але й крізь наші серця. Від Тараса Шевченка до сучасних авторів, українські поети знаходять у водах Дніпра джерело натхнення, метафору свободи та втілення національної ідентичності. У цій добірці Люкс зібрав найяскравіші поетичні твори, присвячені Дніпру – від знакових класичних віршів, які знає кожен українець, до менш відомих перлин сучасної поезії. Кожен з цих творів розкриває річку з нового боку: то як свідка історичних подій, то як втілення жіночої ніжності, то як символ вічного руху та оновлення.

Вірші про річку Дніпро

***

Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива.
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
І блідний місяць на ту пору
Із хмари де-де виглядав,
Неначе човен в синім морі,
То виринав, то потопав.
Ще треті півні не співали,
Ніхто ніде* не гомонів,
Сичі в гаю перекликались,
Та ясен раз у раз скрипів.

Тарас Шевченко

***

Тарасове слово

Снились Тарасові в чорній неволі
Гори дніпрові високочолі,
Де сокорина, пухом припала,
Віти на воду порозпускала.
Снилась веселочка в тихі години,
Що позичає в плесі краплини.
Снився щоночі сивий Славута,
Вся Україна, горем закута.
Рідний народ його, битий і гнаний,
Як він устане, зірве кайдани,
І розкувавши руки могучі,
Панство несите скине із кручі.
Все, що наснилось,— пісня сказала.
Пісня пророча — правдою стала!
Цвітом повиті Тарасові гори.
Поле безмежне з вітром говорить.
Слово Тарасове струнами б'ється.
Ходить між люди — з серця до серця.
Ходить між люди, лине світами —
Так йому жити й жити віками,
Поки, як море, в срібній обнові
Б'ються об берег хвилі дніпрові!

Марія Пригара

***

Ми з Дніпром тепер сусіди

Ми з Дніпром тепер сусіди:
Будем жить біля Дніпра.
Тато каже:
— Взавтра їдем!
Вже збиратися пора.
Не баріться — хутко вечір! —
І знялася метушня.
Почали складати речі
Мама, тато, Лесь і я.
Тато возиться з книжками,
Я збираю олівці,
А Олесь біжить до мами
І несе свої штанці.
Не присяде й на хвилинку —
В нього стільки різних справ:
Він запхав кота в корзинку,
Мотузком перев'язав.
Всім було роботи досить,
Та уже й спочити час.
— Спіть, хлоп'ята! — мама просить.
Я упораюсь без вас.
Спати? Добре — будем спати!
Тільки гляньте: в чому річ?
Сон мене не хоче брати.
А така ж велика ніч!
Задрімав я опівночі
Та й побачив уві сні:
У дворі Дніпро хлюпоче,
Ходять блиски по стіні.
Зирк! — аж сонце сліпить очі.
— Уставай! — кричить мені.—
Вже у двір машина їде.
Вирушати нам пора!
— До побачення, сусіди!
Будем жить біля Дніпра.

Марія Пригара

***

Дніпро, Дніпро! Ти покохав,
Як матір, Україну,
Ти рідним братом и став
І другом до загину.

Давно колись, в часи війни,
Гуляв ти з козаками,
Носив на плечах їх човни,
Ховав очеретами.

Але думки летять в віки,
У час походів княжих —
Хіба ж не ти встеляв шляхи
Єдвабом, шовком вражим?

Хто ж чеше кучері твої
І мед-вином частує?
Хто сріблом пояс тобі тче
І золотом гаптує?

Вітри розчісують тебе,
Річки вином частують,
Русалки пояс тобі тчуть
І золотом гаптують.

Дніпро! Хто бачив раз тебе,
Не зможе вже забути.
Ти наче вільний, як орел,
В кайдани не закутий.

Ти тихо в день ясний пливеш,
Заглиблений в минуле,
І сумно згадуєш про тих,
Що вже давно поснули.

На кого ж думкою куєш
У кузні свою зброю?
Крилаті іскри золоті
Кого зовуть до бою?

Чому ти часом в день ясний
Кувати перестанеш?
Чому насупишся, як сич,
Темніший ночі станеш?

І хвилі буйні поженеш,
Неначе чорні коні,
На сірі скелі й береги,
На греблі-перепони?

Та все ж розіб'ються вони
В боях нерівних, лютих,
І знов застогнеш тяжко ти,
І знов невільник скутий.

Та в ранній час весни, коли
Все в світі хоче жити,
Немає сили і тобі
Конати і тужити.

І знов, могучий, кличеш ти
Боротися за волю,
І хвилі вже твої летять,
Гудуть, ревуть по полю.

І ти вже, сивий, не Дніпро,
А ціле буйне море!
Лише твої тепер степи,
Поля, ліси і гори.

Невільник, вбогий вчора ще,
Сьогодні — цар розкутий...
Дніпро! Хто бачив раз тебе,
Не в силі вже забути.

Коли збагне думки твої
Рибалка в час вечірній,
Уже до смерті стане він
Тобі товариш вірний.

Олександр Олесь

Вірш про річку

***

Понад Дніпро гуде метро,
і рибоньці не спиться.
І журиться старий Дніпро,
і сон Дніпрові сниться,
що є у водах дивна Січ,
де рибки
шабельками
видзвонюють як день, так ніч,
неначе плавничками.
Вони готуються в похід,
щоб річку захистити,
бо всі забруднюють її,
і рибкам ніде жити.
Бо знай, моя дитино, знай,
ти знати це повинна:
Дніпро для рибок — рідний край,
це їхня Україна…
Тепер тебе питаю я,
мій хлопчику чудовий:
чи гостра шабелька твоя,
чи коник твій готовий,
щоб захистити ліс від сліз,
і рідну нашу річку,
і те подвір’я, де ти зріс,
і зайчика, й лисичку?..
Ну що ж: я бачу, ти — козак,
ти — серденько хоробре.
Ти підростеш, твій коник — теж,
і все в нас буде добре.
А поки — спатоньки лягай:
вже рибка засинає,
і сині сни старий Дніпро
на хвилях колихає.

Іван Малкович

***

По цьому Дніпру пливли човни з Візантії.
Царівна пливла, їй був вісімнадцятий год.

Про неї писали хіба ж такі грамотії!
Король її сватав, і вікінг, і русич, і гот.

Дніпро був широкий, і овидом вельми дивен.
І дзеркало слави було ще тоді не криве.

І Київ стоїть. І стоїть кам'яний Володимир.
І в пам'яті їхній царівна пливе і пливе.

Ліна Костенко

***
Дніпро взимку

Нема Дніпра, нема, та й годі —
Є вкрита снігом далина.
Лише зненацька у негоді
Хрустіння криги долина.
Але мороз у повній силі,
Дерева інеєм взялись.
Там, де гойдались гори–хвилі,
Курей селянських патра лис.
Він озирається зловтішно:
Ось що накоїла зима.
Йому і боязко, і смішно:
Де ж той Дніпро?..
Нема, нема.
В снігах немов сліди від борон —
Рубають хмиз на берегах.
І кряче тристалітній ворон —
Недобрий, лиховісний птах.
А селянин косу готує,
Він розпізнав за довгий вік:
Там, попід кригою, нуртує
Живий, нескорений потік.
Якщо просвітиш пильним оком
Зимові товщі неживі,
Між сонцем і отим потоком
Зв’язки помітиш вікові.
І зрозумієш за хвилину
Дніпрових вод глибинну суть:
Живі, невидимі краплини
Скресання дух в собі несуть.
І що той ворон навіщує,
Набреше лис на сонця щит,
Дніпро весняний не почує,
Бо люта крига вже тріщить.

Микола Руденко

Короткі вірші про річку Дніпро

Дніпро, Славутич, сива ріка,
Тече, хвилюється, життя строка.
З віків до моря води простягає,
Україну-матір, як мати, обіймає.

Автор невідомий

***

Дніпро-ріка, широка та могутня,
З'єднала землі, долю, долю скрутну.
В її воді відбивається блакить,
А над водою пісня лине, як політ.

Автор невідомий

***

Дніпро, Дніпро, як ти великий!
В тобі і сила, і краса, і спокій.
Ти - символ волі, символ боротьби,
З тобою разом - доля, я і ти.

Автор невідомий

Вірші про Україну

***

Скажи мені, Дніпре

Скажи мені, Дніпре, в якому стражданні,
Із серця якого народжений ти?
Скажи мені, Дніпре, в якім сподіванні,
З якої упав на степи висоти?
Чи, може, скорившись клекочучій силі,
На землю упав лютувать, і стогнать,
І чорним вітрам дарувати хвилі,
Щоб клопоту з ними й зажури не мать?
Чи, може, упав ти на груди століттям
У водах своїх освятити час?
Та сонце твоє узялось верховіттям,
І стогону твого напився Тарас…
Чим далі у вічність, тим в юність далі,
Тим вище Тарас над тобою стає,
І, повен минулих надій і печалі,
Сьогодні він серце тобі віддає…
Клекочучий Дніпре! В якому народі,
В якому народі народжений ти?
Немеркнучий Дніпре! В якім переброді
Народ переходить в майбутні світи?..
Ти в мого народу течеш біля мрії,
Течеш біля серця безсмертям своїм,
Скажи ж мені, Дніпре, які вітровії
Все кличуть тебе крізь степи та гаї?..

Микола Вінграновський

***

Дніпро

Над дніпровськими лісами
Ніч шатром розіп’ялась;
Дніпр з крутими берегами
Ніччю дуже розігравсь.
Понад берегом мохнатим
Сосни почали дрімати
Під пісні свого Дніпра.
Так над колискою мати
Спать дитину присипля…
Тихо! Сумно! Тільки часом
В пущі пугач закричить,
Тільки хвиля викрутасом
Плеще… й місяць четверить…
Місяць плава над лісами;
В курінях у рибаків
Вже давно нема огнів;
І святими ліхтарями –
Небо жевріє звіздами…
Дніпре, прадіду віків!
Срібним плеском хвиль глибоких
Розкажи мені дідів
Казку добристей високих;
Розгласи в далекий край
Славу давнюю Украйни
І князів святії тайни
Перед світом не скривай!..

Левко Боровиковський

***

До Дніпра

Ріко моїх найкращих літ,
Я з тебе знявся у політ. –
Довірившись твоїм вітрам,
Я збудував у серці храм,
Щедрота в нім добра й надій,
Праславний Дніпре, батьку мій.
Від Нестора до наших днів
Гуде в твоїх глибинах гнів.
Угамував на смерть не раз
Ординців лютих дикий сказ.
І ненаситне їх нутро
Своїм піском набив Дніпро.
Через степи, через луги
Пливуть і в’ються береги.
Зігнувши хвилю, як ребро,
До моря стугонить Дніпро
По тій землі, що нам сповна
Дала і сили, і зерна,
Де запорізькі козаки
Пливуть у наші у віки.
І злото, й срібло, далебі,
Струмлять живими у тобі.
Ріко моїх найкращих літ,
Я з тебе знявся у політ.
Довірившись твоїм вітрам,
Я звів під хмари серця храм,
Щедрота в нім добра й надій,
Праславний Дніпре, батьку мій.
Від Нестора до наших днів
Гуде в твоїх глибинах гнів.
Угамував на смерть не раз
Ординців лютих дикий сказ.
І ненаситне їх нутро
Своїм піском набив Дніпро.
Через степи, через луги
Пливуть і в’ються береги.
Зігнувши хвилю, як ребро,
До моря стугонить Дніпро
По тій землі, що нам сповна
Дала і сили, і зерна,
Де запорізькі козаки
Пливуть у наші у віки.
І злото, й срібло, далебі,
Струмлять живими у тобі.
Ріко моїх найкращих літ,
Я з тебе знявся у політ.
Довірившись твоїм вітрам,
Я звів під хмари серця храм,
Щедрота в нім добра й надій,
Праславний Дніпре, батьку мій.

Олександр Білаш

Також надихайся неймовірною українською поезією з добірки, яку Люкс підготував саме для тебе.