Поэзия, которая трогает сердце: стихи Лины Костенко о настоящей любви

Лина Костенко - поэтесса, чье творчество не перестает удивлять и вдохновлять. В ее стихах есть то, что волнует каждого: верность, борьба, болезненные потери и, конечно, любовь. Она умудряется совместить глубокие размышления с эмоциями, которые испытывает каждый, кто любит. Поэтесса верит, что любовь - это не просто эмоция, это сила, которая способна менять мир. Люкс собрал для тебя несколько ее лучших стихов о любви. А еще лови лучшую поэзию Лины Костенко об Украине.

Стихи Лины Костенко о любви

Не знаю, чи побачу Вас, чи ні.
А може, власне, і не в тому справа.
А головне, що десь вдалечині
Є хтось такий, як невтоленна спрага.
Я не покличу щастя не моє.
Луна луни туди не долітає.
Я думаю про Вас. Я знаю, що Ви є.
Моя душа й від цього вже світає.

***

Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю,
несказане лишилось несказанним.
Життя ішло, минуло той перон,
гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.
Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова, як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним.

***

***

Напитись голосу твого,
того закоханого струму,
тієї радості і суму,
чаклунства дивного того.
Завмерти, слухати, не дихать,
зненацька думку перервать.
Тієї паузи безвихідь
красивим жартом рятувать.
Слова натягувать, як луки,
щоб вчасно збити на льоту
нерозшифрованої муки
невідворотну німоту.
Триматись вільно й незалежно,
перемовчати: хто кого.
І так беззахисно й безмежно
чекати голосу твого!

***

Розкажу тобі думку таємну,
дивний здогад мене обпік:
я залишуся в серці твоєму
на сьогодні, на завтра, навік.
І минатиме час, нанизавши
сотні вражень, імен і країн, —
на сьогодні, на завтра, назавжди! —
ти залишишся в серці моїм.
А чому? То чудна теорема,
на яку ти мене прирік.
То все разом, а ти — окремо.
І сьогодні, і завтра, й навік.

***

Недумано, негадано
забігла в глухомань,
де сосни пахнуть ладаном
в кадильницях світань.
Де вечір пахне м'ятою,
аж холодно джмелю.
А я тебе,
а я тебе,
а я тебе
люблю!
Ловлю твоє проміння
крізь музику беріз.
Люблю до оніміння,
до стогону, до сліз.
Без коньяку й шампана,
і вже без вороття,—
я п'яна, п'яна, п'яна
на все своє життя!

***

***

Спини мене отямся і отям
така любов буває раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи
вона ж порве нам спокій до струни
вона ж слова поспалює вустами
спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє
ще поки можу але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум'ям згорю

***

Опадає вишневий цвіт під вагою
стулених краплин...
Передати б тобі привіт,
та, мабуть, непотрібний він.
Позаносила повінь мости,
похилила трави роса...
Передати б тобі листи,
та боюся їх написать...
Бо у тебе очі хисткі,
і непевний у тебе сміх...
На землі лежать пелюстки,
то дощі позбивали їх.

***

Каждый из этих стихов - это маленький универсум, открывающийся перед нами. Они показывают, как Лина Костенко умеет говорить о любви таким образом, что даже после десятилетий ее слова все равно волнуют. Любовь - это не только о счастливых моментах, но и о боли, о потере, о борьбе, ведь именно через эти испытания настоящее чувство становится сильнее.

Эти стихи отзываются в каждом из нас, напоминая, что настоящая любовь стоит того, чтобы ради него жить, бороться и, в конце концов, быть счастливыми.

А еще держи лучшие цитаты Лины Костенко о любви, жизни и весне.