Стихи о женщинах, которые заставят тебя влюбиться в поэзию даже если ты ее ненавидела

Кто сказал, что женщина - это лишь хрупкий цветок? Попробуй вырвать этот "цветок" из почвы и увидишь, какие крепкие у него корни! Сегодня Люкс собрал стихи, которые снимают с женщин корону стереотипов и показывают их такими, какими они есть на самом деле: с молниями в глазах, сталью в характере и способностью одновременно варить борщ и управлять миром.

Стихи о женщине украинских поэтов

***

Жіноче серце! Чи ти лід студений,
Чи запашний, чудовий цвіт весни?
Чи світло місяця? Огонь страшений,
Що нищить все! Чи ти як тихі сни,
Невинності? Чи як той стяг воєнний,
Що до побідки кличе? Чи терни,
Чи рожі плодиш? Ангел ти надземний
Чи демон лютий з пекла глибини?
Чим б’єшся ти? Яка твоя любов?
В що віриш? Чим живеш? Чого бажаєш?
В чім змінне ти, а в чім постійне? Мов!
Ти океан: маниш і потопляєш,
Ти рай – добутий за ціну оков.
Ти літо: грієш враз і громом убиваєш.

Иван Франко

***

Обезмучено-недужий,
В тузі я поник чолом
Тихо-тихо ангел дружий
Огорнув мене крилом.
Мов та хмара на блакиті,
Чорна думонька злина…
Що ж ото за ангел в світі,
Що за зоря весняна?
Гасне зірка найясніша,
Ангел ангела втіша…
То – жіноча найніжніша,
Найчаруюча душа.

Павел Грабовський

***

Біле личко – цвіт ромашки,
Чорні брови – крила пташки,
Вуста полум’ям палають,
Очі з розуму збивають,
Стан стрункий, як тополина,
Палкий погляд, мов калина,
А коса, мов темна нічка,
Зваблює чарівне личко,
В косах сріблом стрічка грає,
Мов магнітом притягає.

Виктор Геращенко

***

А жінка буває на осінь так схожа:
То тиха й привітна, а то непогожа,
То скропить сльозою, то сонцем засвітить,
То прагне зими, то вертається в літо.
А жінка, як осінь, плодами багата:
На ніжність, добро, материнство і свято,
Як вересень тихий, зігріє душею –
Не страшно негоду чекати із нею!
А жінка буває тривожна, як осінь:
То дихає вітром, то ласки попросить,
То болю завдасть, а то вигоїть рани,
Листочком у світ полетить за коханим!
А осінь в природі – незвідане диво,
Так само і жінка: буває вродлива,
Буває примхлива, буває чутлива,
Нехай тільки кожна з них буде щаслива!

Лина Костенко

***

Мені ти приснилась давно,
ввійшла ти у думи мої.
Я море люблю, бо воно
нагадує очі твої.
Розкрив я до сонця вікно
й дивлюсь крізь проміння рої…
Я небо люблю, бо воно
нагадує очі твої.
І радісні квіти весни,
коли у садах солов’ї,
люблю я фіалки — вони
нагадують очі твої.

Владимир Сосюра

Современная поэзия о женщине

***

Жінки щасливі і нещасні,
Жінки жагучі, як вогонь,
Святі, гріховні і прекрасні,
З пестливим доторком долонь,
Із відчайдушною жагою,
З глибоким світлом таїни,
З бажанням зранити й загоїти
І не позбутися вини,
Що все не так, не так, як хочеться.
Все менше лицарства й добра,
І серцю вільно не пророчиться,
Коли іде нечесна гра.
Жінки жасминні й полинові,
Розкішні, наче літній грім,
В сльозах, в стражданнях і в любові –
Що вас тримає в світі цім?
Жінки у парі і без пари,
Приручені і перелітні,
Оті, самотністю покарані,
Оті, що в дзеркалах розквітлі.
Стаєте хижі, мов орлиці,
Щоб зберегти від горя дім,
І прокидаєтесь, як сниться
Дитячий плач у світі цім.

Мария Людкевыч

***

Закохана жінка, як кара небесна,
Приходить ефектно, хоча і невчасно.
В очах її втонеш, як човник без весел,
Рабом її станеш за вибором власним.
Для неї підеш підкоряти вершини,
Відкриєш всесвітній закон притягання
Щодня, щохвилини невпинно ростимеш
Чи, навіть, освоїш ази віршування.
Коли ж зрозумієш: вона є прекрасна,
Вона неймовірна, тендітна, чудесна,
Тоді аж впаде, за вибором власним,
В обійми твої, наче манна небесна.

Марта Гурын

***

Я – жінка! Ви чуєте люди, я свічка,
Запалена Господом на віки.
Неправда, що я – ребро чоловіче,
Цю казку придумали чоловіки.
Я – жінка. Я річка бурхлива й неспинна,
Що в повінь зриває верхи берегів.
Хто каже, що я підкорятись повинна?
Це ще одна вигадка чоловіків.
Я – жінка. Природою створена пісня,
Яку чоловік заспівать не зумів.
Я – мрія і спогад. Майбутнє й колишнє,
Я щось незбагненне для чоловіків.
Я – жінка. Я вільна, як думка одвічна.
На думку не можна надіть кайдани.
Це ти мене в рабство продав, чоловіче.
І грішна я стала з твоєї вини.
Та я лише жінка. Я прагну кохання.
Я все пробачаю тобі наперед.
З твоєї криниці – я крапля остання.
Для вуст твоїх згірклих – я липовий мед.
Я – жінка. Я враз перекинусь на зілля
І гоїти рани візьмуся тобі.
Я – непередбачена, незрозуміла,
Я плачу від щастя, сміюся в журбі.
Я – жінка. Я дійсно, слабка половина.
Нехай переможцям – лаврові вінки!
Історію творять, звичайно, мужчини,
Але лише так, як захочуть жінки!

Катерина Рубан

***

Я – жінка. Я – актриса ексцентрична,
вгадай, яку я граю нині роль.
Я – жінка. Я – володарка велична,
мені вклонялись злидар і король.
Я – жінка. Я – рабиня безталанна,
що знала лиш солоний смак образ.
Я – жінка. Я – пустеля невблаганна,
що спалить всі гріхи твої за раз.
Я – жінка. Я слабка і я всесильна.
Моє життя – зі злом жорстокий бій.
Я – жінка. Ти поводься, любий, пильно,
а раптом, стріли послані тобі…
Я – жінка. Я – жага непереможна,
я мушу все стерпіти і знести.
Я – жінка. Я – те щастя найдорожче,
котре не зміг впустити в душу ти.
Я – жінка. І тому я небезпечна.
Вогонь і лід зійшлись в мені одній.
Я – жінка. Я прекрасна, безперечно,
і в юності, і в старості моїй.
Я – жінка. І у світі всі дороги
ведуть до мене втомлених прочан.
Я – жінка. І за це я вдячна Богу,
хоч Він мені гріхів не пробачав…

Наталия Очкур

Стихи о женщинах военных

***

Кажуть люди: жінка − стать слабка,
Що мужчини це ребра частинка.
Чи ж насправді є вона така
Щира жінка − славна українка?
Це ж козачка з глибини віків!
Тому не назвеш її слабкою,
Доля, як і в нас, чоловіків
З волею рішучою, стальною.
Ваше щастя викрала війна,
Загорнула долю в чорні шати,
Вічним сном заснула не одна
Героїня, мужня жінка й мати.
Вам би колисати немовлят,
Притискати їх до свого серця,
Але в вас на грудях автомат,
Білі ніжки у військових берцях.
Вам би лад наводити в хатах,
Вчити діток на шкільних уроках.
Замість цього ви десь на фронтах
Під дощем зі зброєю в окопах.
Ваші спини тягне не корсет,
Не кулончик чи якась прикраса,
А важкий стальний бронежилет
Та в кишенях ще набоїв маса.
Вам би на високих каблучках
Бігати із хлопцями на танці,
Засинати в милого руках,
Прокидатись з посмішкою вранці.
Замість цього бачите ви кров,
Про кохання шепчуть вам гармати.
Головна у серці в вас любов −
Україну-неньку захищати.
Перемога прийде через вас,
Бо таку країну не здолати,
Де стають на захист кожен раз
Разом з чоловіком жінка й мати.
А коли закінчиться війна,
Монумент зведемо українці,
Тій, що захищала нас сповна, −
У військовій формі жінці.

Николай Курылюк

***

Змiнив гарненьку сукню
Плямистий камуфляж,
I не цiкавлять нинi
Нi мода, анi пляж.

Вони в тероборонi,
I на передовiй,
Багато в Украïнi
Cмiливих героïнь!

Й в тилу, рiдненькi, роблять
Усе для перемоги,
Хоч сльози часто душать,
Працюють до незмоги.

Так не одне сторiччя,
З дитятком на руках,
Як Мати — Украïна
Дола тернистий шлях.

I, маючи у доньках
Таких от Берегинь.
Нескорена, безстрашна
Рашисту твердить: "Згинь!"

Руйнує людськi долi,
Безжальний ворог лютий,
Та непоборна iстина:
Вкраïна є! Й ïй бути!

Юлия Дмитренко-Деспоташвили

***

Жінки і війни – два коротких слова,
В них – біль і кара, злоба й майбуття.
Коли ж про жінку повелась розмова,
Скажу, їй людство вдячне за життя.

Було так, є і, мабуть, завжди буде,
Такий лихий вже людство має рок:
Війну ведуть боги, а гинуть люди,
Й змінити щось безсилий і пророк.

Жінки і війни… Скільки світ біліє,
Йому вершили долю лиш вони:
Без жінки він збідніє, помарніє,
І саме жінка – крапля для війни.

Жінки і війни – перемоги й відчай,
І знов вона рятує вкотре світ,
Бо лиш вона народжується двічі:
Сама й землі дарує діток-цвіт.

Та з’ява важко матері дається,
А ще трудніш, як діток утрача…
А мо’ війна над жінкою сміється,
Як забирає в неї орача?!

Жінки і війни – обійми любові
І чорної зневаги вражий крок…
Чи ж допоможе душам темним сповідь,
Щоб вознеслись у небо до зірок?!

Анна Верес

Стихи о женской красоте

***

Ти – матері Сікстинської сестра ;
Земною, не надхмарною красою
Ти світиш нам. Падуть перед тобою
Віки й народи. Далечінь стара.

У пам’яті нащадків не вмира,
Новою розцвітаючи весною.
Ти провідниця в праці й серед бою,
Натхненниця і пензля і пера.

Ти бачила, як на простенькій лаві,
Забувши рани скорбні і криваві,
Перед тобою Гейне сльози лив.

Тобі одній утішити вдалося
Успенського, що перший зрозумів
"Мужицькі завитки" твого волосся.

Максим Рыльский

***

Немов троянди віть у пору квітування,
У ніжній юності,у розповень краси,
Коли сіяє світ у райдузі роси,
Сльозами пойнятий імлистого світання.
Амур і грація знайшли в ній раювання,
Від неї пахощі п’янять сади й ліси,
Та сонце розстеля жагучі паруси,
Й троянда клонить віть, безсила, в час кохання.
І ти, вродливице, у юності цвіла,
На небі й на землі була тобі хвала,
Та парка заздрісна життєву нить урвала.
На похорон сумний несу з долин, узвиш
У глеку молоко і квітів повен кіш,
Щоб ти трояндою і в гробі розцвітала.

Пьєр де Ронсар

***

Біле личко – цвіт ромашки,
Чорні брови – крила пташки,
Вуста полум’ям палають,
Очі з розуму збивають,
Стан стрункий, як тополина,
Палкий погляд, мов калина,
А коса, мов темна нічка,
Зваблює чарівне личко,
В косах сріблом стрічка грає,
Мов магнітом притягає.

Виктор Геращенко

Вдохновляйся стихами Леси Украинки из этой подборки.