"Вибір завжди залишається за дітьми", – Олена Тополя розповіла, як виховати щасливих і свідомих дітей

Люкс запускає серію чудесних інтерв'ю із зірковими супербатьками. У них ми спробуємо з'ясувати, як виховати дитину, аби в дорослому віці вона не зверталася до психологів. Дізнаємося, як селебрітіс справляються з дитячими істериками, маніпуляціями та протестами; чи прагнуть у майбутньому контролювати їхні життя; які цінності прищеплюють змалку та які б поради дали собі на початку батьківства. Це будуть легкі матеріали з ноткою гумору, де наші зіркові тати й мами поділяться своїми поглядами на сучасне виховання дітей.

Співачка Олена Тополя – справжня героїня, адже виховує трьох дітей: 12-річного Романа, 9-річного Марка та 5-річну Марію. Як зіркова матуся бореться з їхніми маніпуляціями, що думає про методи виховання американців та як знаходить із Тарасом Тополею час для них двох – про все дізнавайся в ексклюзивному матеріалі.

Якою мамою ви себе уявляли в дитинстві і якою зараз є?

- У дитинстві я себе не уявляла мамою. І заміж теж не збиралася.

Який найбільший міф про материнство, який вас лякав?

- Був міф, який мене не лякав, а на який навпаки чекала, але не сталося цього. Казали, коли народиш дитину, у тебе виростуть пишні груди. Вони виросли, але не настільки, наскільки хотіла. А коли молоко закінчилося, то взагалі все повернулося, як було. Хоча мама мені обіцяла: "Доця, народиш – і все буде на місці".

Як не виховуй дитину, вона все одно потім пропрацьовуватиме все в психолога. Що, вважаєте, пропрацьовуватимуть ваші діти? Як виховати щасливу дитину?

- По-перше, треба самим дружити зі своєю головою, зі своєю психікою. Дитина бере приклад і знаходить найспокійніше, найтепліше, найбажаніше місце поруч із тими, з ким їй добре, хто її не принижує, з ким почувається собою.

Задача батьків – стати друзями, підтримкою, бути на хвилі з дитиною. Тоді все буде добре і ніяких психологів не треба. Ну і захищати, звісно, треба дітей.

Тоді які риси характеру, на вашу думку, повинні бути у батьків для того, щоб діти зростали щасливими?

- Тут не в рисах характеру справа, певно. Батьки самі повинні бути щасливі одне з одним. Тобто мама й тато мають бути в любові, проявлятися як одне до одного, так і до дітей. Це загальне щастя всієї сім'ї.

Серед сучасних батьків є ті, хто хоче стати для дитини другом, якому вона б довіряла, інші ж прагнуть поваги, дисципліни ( просять, аби на "Ви" до них зверталися). Що для вас важливіше й чому?

- Важливіше, звісно, другом бути. Але й дисципліна має бути. Дитина має розуміти, їй треба пояснювати, що це не прояв нелюбові. Любов буде завжди для своїх дітей. А це прояв реакції на певні вчинки, які зробила вона або не зробила. Пояснювати все якомога докладніше, щоб дитина для себе розуміла. Тому що часто малеча навіть не розуміє, за що на них накричали, за що їх поставили в куток або за що забрали якусь іграшку чи обмежили в чомусь.

Звісно, говорити треба спокійним тоном і з любов’ю, тому що крик не слухатиме. Не почує ніякого посилу. Просто стоятиме переляканою і дивитиметься. Після пояснення потрібно обійняти обов'язково, поцілувати.

Як справляєтеся з дитячими істериками?​ З ким із дітей легше знайти спільну мову, а з ким складніше?

- З істериками не борюсь. Я просто чекаю, коли вони закінчаться, самі пройдуть. Потім ми спокійно говоримо. Навіщо мені псувати свої нерви? Щоб і дитина потім перелякана була, і я. Це негатив, який треба пропустити повз, щоб він найшвидше закінчився.

Спільну мову знайти можна з усіма. З меншими, на жаль, складніше, тому що в них мало життєвого досвіду. Але і з ними теж можна домовитися. Потрібно знайти підхід. Батьки знають характер кожної своєї дитини і кнопочки до них.

Багато хто переконує, що дітей не потрібно надмірно пестити, тим паче – часто. Яка ваша позиція щодо цього?

- Моя позиція така, що діти дуже швидко ростуть. Дитинство закінчується, а в батьків виростають маленькі діти. Час пролітає непомітно. Гадаю, що з мудрістю треба підходити, створювати якомога частіше щасливі моменти разом. Усе, від чого дитина буде рада. Це не іграшки чи її примхи. У першу чергу це бути поруч із дитиною: гратися з нею, гуляти, разом щось подивитися. Це, повірте, для дитини найважливіший елемент щастя й веселого дитинства.

Як гадаєте, до якого віку батьки мають забезпечувати дітей? Чи треба їм давати кишенькові гроші?

- Дивлячись, який вік у дітей. Нашим хлопцям 9 і 12 років, і вони можуть заробляти свої гроші, виконуючи певні завдання. Це може стосуватися навчання, прибирання вдома.

Діти мають розуміти, що гроші з неба не падають, їх треба заробити. Ми можемо докласти свої кошти, щоб придбати, наприклад, велосипед або новий телефон. Але не всю суму. У дітей має бути мінімум половина суми. Меншим дітям я би не давала ніяких кишенькових грошей. Аби в них щось з’явилося новеньке, про що вони прохають, теж мають докласти зусиль.

А подарунки, звісно, робимо. Якщо, наприклад, їду десь на тиждень і не бачу дітей, то обов'язково привожу з собою якісь подарунки, хоча б щось мінімальне кожному із них. Мені від цього радість, ну і їм.

Чи контролюєте життя дітей і чи впливаєте на їхній вибір?

- Що можемо, те й контролюємо. Але без перебільшень. Можемо просто запитати про все. З ким вони дружать, звісно, знаємо. Скільки часу проводять у гаджетах – контролює таймер: у них обмежений час. Якщо не встигають у навчанні, займаємося вдома, тримаємо зв’язок із вчителями, аби розуміти рівень і не відставати. Я можу виразити свою думку щодо чогось, але вибір завжди залишається за дітьми.

Чи збігаються у вас із Тарасом погляди на виховання? Хто мамине, а хто татове дитя?

- Погляди в нас збігаються. Тарас більш жорсткий як чоловік, а я більш м'яка, десь наївно довіряю обіцянкам. У мене прекрасні стосунки з дітками. У нас немає татового чи маминого дитяти. У нас порівно всі наші.

Поділіться секретиками, як багатодітним батькам знайти час на себе як на пару?

- Ніяких секретиків. Ми просто залишаємо дітей у батьків і собі щось плануємо. І все. Поки що так. Улітку вони були на морі і таборі, то в нас був час, який дуже раціонально провели.

Ви жили в США. Розкажіть, чим відрізняється виховання українських родин від американських? Можливо, вам щось імпонувало у їхньому підході?

- У США нас оточували українці, тому як американці виховують дітей – не знаю. Напевно, вони більше їх балують, бо в них так заведено: розваги, іграшки, смаколики. Особливо – це стосується їжі, яку не дуже розумію. Єдине, що побачила, то навчальна програма в них простіша, наша – складніша. Сини опановували дві школи (українську та американську). Діти навчалися з сьомої ранку і до десятої вечора кожен день. Це було складно.

Яку пораду дали б собі на початку материнства?

Займатися спортом. Не відкладати себе на потім. Поки ти піклуєшся про інших без упину, починаєш забивати на своє тіло, емоції, бажання, реалізації. Тому моя порада – не забувати про себе і щоб чоловік більше часу присвячував дітям і допомозі дружині.