1000 днів великої війни - зірки відреагували на річницю

19 листопада 2024 року українці в тисячний день великої війни демонструють стійкість і жагу до свободи, небажання коритися росії і ставати частиною їхньої держави.

Сьогодні знаменитості вкотре звернулися до підписників із закликом не забувати допомагати нашим захисникам, продовжувати вірити, що Перемога за нами, і пам'ятати всіх, чиє життя забрала російська армія. Зворушливі пости зірок повернули нас у перші місяці повномасштабного вторгнення, у найболючіші дні втрат і зневіри. Ми вистояли, бо сильні й незалежні. Віримо в ЗСУ! Слава Україні! Героям Слава!

Як зірки відреагували на 1000 днів війни

Анна Кошмал

"1000 днів повномасштабної війни. Для мене ці архіви важливі. Бо я ніколи нічого й нікого не забуду. Всіх, хто не витримав, всіх, хто загинув, всіх, хто проявив своє велике добре серце. Біль притуплюється, але він залишається з нами на все життя. І досі.. Суми, Одеса – тільки за останні дні, а скільки болю за ці 1000 днів українці в собі вмістили - важко й уявити. Але я пишаюся тим, що, щоб не сталося, всі завжди біжать на допомогу, ти ніколи не залишаєшся один. Дякую Силам Оборони, що ми досі у рідному Києві, бо це мій дім, моя земля, моя сила".

Надя Дорофєєва

1000 днів розбитих мрій. 1000 днів покалічених душ. 1000 днів надзусиль. 1000 найстрашніших днів. 1000 днів, які назавжди змінили нас.

Слава Дьомін

"1000 днів! Це фото з першого дня. За цей час багато змінилось. Але як і тоді продовжую бути впевненим, що ми, українці, одне одного не зрадимо й допоможемо в разі потреби. Хоча є упирі, але куди ж без них. Буквально в неділю спілкувався з пораненим хлопцем на реабілітації. І сказав йому: "Сказати дякую – це найменше, що я можу для тебе зробити. Але якщо що – я завжди на зв'язку".

Євген Клопотенко

+1000 причин любити Україну, крім тих, що були 1000 днів тому.

Катерина Осадча

"Вчора я побачила новини і в мене майнула думка: "Бери дітей і відвозь їх кудись, хоч на захід країни". Бо в стрічці – суцільна темрява, і як з неї вибратися, незрозуміло. 1000 днів, як росія почала повномасштабне вторгнення. Чи були дні до того? Я відігнала думку про те, щоб бігти. Щоб вивозити дітей. Моя реакція на стрес – не втікати, а битися. Тож треба не зраджувати собі і битися далі. Як я можу це зробити? В темряві дуже страшно. Але згадайте перші дні повномасштабного. Було безмежно моторошно, але кожен з нас знав, що він не один. Ми згуртувалися і, здається, відігнали темряву своїм світлом. Це нормально – боятися. Я боюсь за дітей. Це нормально – шукати безпеку. Моє найбільше питання до себе: чи правильно я вчиняю (не для себе, для дітей), коли залишаюсь вдома. Це ненормально – ховати дітей. Давайте битися. Як це роблять ті, хто всі ці 1000 днів на фронті, і завдяки кому ми можемо залишатися вдома. Як це роблять їхні матері та дружини. Давайте битися так, наче ми не мріємо, а знаємо, що війна закінчиться".

Олександра Заріцька

Сьогодні ми вже не показуємо наших сліз на загал, ми показуємо приклад одне одному нашої загартованої стійкості, допомагаємо одне одному й мріємо про майбутнє, ми його бачимо. Ми навчились бачити красу і радість в реальності, в якій живемо. Ми всі стараємось розвиватись і вдосконалюватись. Ніхто не знає, коли настане спокій і кінець війні. Але ми знаємо точно, що ми це подолаємо. І я буду продовжувати вірити подавати приклад віри.

Маша Єфросиніна

Ми втомилися, перш за все, від болю за людей, які гинуть щодня. Вчорашнє фото із Сум, де батько схилився над охоловшим тілом своєї дитини, так само викликає внутрішній рев, як рука із червоним манікюром з Бучі в ті самі "100 днів великої війни"... Ми живемо з чорними дірами всередині. Я не знаю, скільки ще днів "лютого" попереду! Єдине, що я знаю сьогодні: Ми вистояли... Ми не зламалися... Ми сильно змінилися... Ми ненавидітимемо націю рабів всі свої покоління вперед. Ми навчилися жити в цій реальності. Ми маємо вижити в ній ментально!

Нагадаємо, ось, хто з зірок добровільно пішов на фронт.