День народження Павла Тичини: як склалась трагічна і цікава доля лірика

23 січня 1891 року народився поет Павло Тичина – і певно, таких трагічних постатей в українській літературі було дуже і дуже мало. Обдарований лірик був змушений фактично наступити на горло своєму таланту в угоду радянській владі. І не тому, що був підлабузником – а тому, що прагнув врятувати життя своїм рідним.

Письменник був щасливо одружений на Лідії Тичині. Рання лірика поета Павла Тичини вражає образами та високим градусом емоційності.

О панно Інно, панно Інно!
⠀⠀⠀Я – сам. Вікно. Сніги...
Сестру я Вашу так любив –
⠀⠀⠀⠀⠀дитинно, злотоцінно.
⠀⠀⠀Любив? – Давно. Цвіли луги...
О панно Інно, панно Інно,
любові усміх квітне раз – ще й тлінно.
⠀⠀⠀Сніги, сніги, сніги...

Літературознавець Сергій Єфремов писав:

Тичину важко уложити в рамки одного якогось напрямку чи навіть школи. Він з тих, що самі творять школи, i з цього погляду він самотній, стоїть понад напрямами... Він наче випив увесь чар народної мови і вміє орудувати нею з великим смаком і майстерністю... Дивний мрійник з очима дитини і розумом філософа.

У доробку раннього Тичини було чимало і патріотичних українських віршів: "буржуазно-націоналістичних", як їх називали за часів СРСР. Однак невдовзі Павлу доведеться докорінно змінити власний стиль та меседжі віршів. Так, у 1920-х роках його брата Євгена Тичину заарештували: він проходив у "Справі про організацію банди з метою підриву Радянської влади". У звинуваченні зазначали, що Євген Тичина брав участь в українізації церкви. Серед вилучених в Євгена паперів були і вірші Павла Тичини "Розкривши Гомера" та "До кого говорить?". Павлові Тичині вдалося врятувати брата і при цьому навіть не потрапити під слідство самому, напевно, навзамін за подальшу відмову від своїх принципів.

Так, він Павло Тичина за радянських часів стане академіком АН УРСР, директором Інституту літератури, міністром освіти УРСР, головою Верховної Ради УРСР аж двох скликань, депутатом Верховної Ради УРСР з першого до сьомого скликань. У 1941-му йому присвоять звання лауреата Сталінської премії, а в 1962-му — Шевченківської. Але якою ціною? Ціною перетворення на блазня режиму, який замість "Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух" був змушений писати "Партія веде". Згодом різні журналісти та літературознавці припускали, що може, оті погані вірші, що їх писав "новий" Тичина, і були формою прихованого протесту проти своїх катів – по суті, ці вірші годяться тільки для пародіювання. Погодься, ти досі вважаєш, що

Трактор в полі дир-дир-дир

Ми за мир, ми за мир, –

це вірш Тичини. Насправді ні – це пародіювання Тичини невідомим автором, яке пішло в народ.

Згодом культовий український поет Василь Стус так напише про Тичину:

В історії світової літератури, мабуть, не знайдеться іншого такого прикладу, коли б поет віддав половину свого життя високій поезії, а половину — не­щадній боротьбі зі своїм геніальним обдаруванням.

Цікаво, що вдома усі розетки й вимикачі Павло Григорович при розмовах закладав спеціально для того зібраними м'якими іграшками: аби запобігти прослуховуванню. Старався не спілкуватися з колегами-літераторами – через сором. І так, він до кінця життя в душі зберіг свої проукраїнські переконання.

Тобі також буде цікаво подивитися добірку фільмів про письменників історії життя, яких тебе здивують.