Ексклюзив: DakhaBrakha про світове визнання, українського слухача й гламурні вечірки

Найбанальніше, що ми можемо зробити, - це не помічати, що нас оточують талановиті люди. Ми завжди шукаємо мільйон причин, аби не любити своє, але з роззявленим ротом захоплюватися зарубіжним. Здається, що там краще, модніше й прогресивніше. Парадоксально, але останнім часом, незважаючи на таку мейнстрімну думку, все частіше Україною цікавляться іноземці. До нас приїздять не просто на гастролі, а знімати кліпи й фільми. Жан Рено, Джанлукка Ваккі, Ванесса Параді - нещодавні гості Києва.

Самобутня українська культура вражає світ. Та інколи ми забуваємо пишатися собою і тим, ким є. Люкс ФМ переконаний, що життєво необхідно любити українське і тих, хто прославляє твою державу за її межами.

І перший, хто про це нагадує, гурт DakhaBrakha. Спочатку музиканти можуть здатися тобі дивакуватими, особливо їхні вбрання й пісні.

Але спробуй послухати колектив хоча б два дні, а потім не полінуйся з'ясувати з допомогою Інтернету, як називаються елементи одягу й інструменти. Ти здивуєшся, адже відкриєш для себе багатий фолькорний світ, який виховав наших предків і забезпечив глибоке коріння тобі.

DakhaBrakha достатньо самобутній колектив. Як вам вдається залишатися собою у той час, коли всі артисти хочуть виокремитися.

Марко: Ми з самого початку виокремилися.

Ніна: Одягнули шапки – і виділилися.

Марко: Ми створили власний формат, зайняли свою нішу. Річ у тім, що подібних сміливих експериментів із фольклором на той час не було. Це зараз фольклорне коріння надихає дуже багатьох українських музикантів. А чотирнадцать років тому, як тільки починали, знавці ставилися до фольклору досить стримано й не наважувалися на експерименти з ним. Дівчата (Ірина, Олена й Ніна, - прим.ред.) погодилися на створення колективу, бо потрапили до театру Владислава Троїцького "Дах", який не має меж у творчому пошуку.

Олена: Не має меж і має смак.

Ви раніше збирали фольклор. А тепер?

Олена: На жаль, зараз уже не маємо часу. Хотілося б, звичайно, адже розумієш, що залишилося дуже мало стареньких людей, які ще знають і можуть передати пісні. Тому шкода, що не можемо самі записати останні тексти. Але, слава Богу, є фахівці, які це роблять. Сподіваємося, що їхніми набутками будемо користуватися й далі.

Багато артистів, які гастролюють за кордоном, стверджують, що наша і зарубіжна публіки відрізняються. Чи справді різне сприйняття?

Марко: Є різниця. Публіка за кордоном більш різношерсна, скажемо так. У нас величезний віковий бар'єр, на концерти можуть приходити й малі, й дорослі. В Україні для старшого покоління DakhaBrakha – занадто сміливо й не зовсім зрозуміло. І це логічно, адже більшість із нас виростала на радянській музиці, регламентованій, уніфікованій, у якій не дозволялися ось такі "вольності". Таким слухачам важко сприймати те, що ми робимо. А за кордоном люди виростали на хіпстерській культурі 60-тих років. Тому ті дідусі й бабусі легко сприймають нашу творчість. Крім того, старше покоління України часто говорить, що фольклор взагалі не можна чіпати. Мовляв, тексти потрібно зберегти так, як раніше їх виконували. Ми теж так вважаємо, але для цього є спеціалісти. А ми митці, нам хочеться творити.

Олена: Ми просто пішли трохи іншим шляхом.

Не виникало ніяких дискусій із науковцями стосовно ось таких фольклорних експериментів?

Марко: На початку було чимало розмов, дискусій. Науковці вважали, що пісні потрібно збирати й передавати в первинному вигляді. Ми теж так вважаємо, але хочемо й надихатися творами. Якщо пісня дає нам поштовх, імпульс до створення чогось нового на основі фольклорного твору, ми не можемо в собі це погасити. Якби люди дотримувалися тільки автентичних версій, то не було б ніяких електрогітар, наприклад, чи синтезаторів. Але світ змінюється, ми розвиваємося. І законсервовуватися в сьогоденні не варто.

Із часом ми втрачаємо зв'язок із минулим і повертаємося в нього тільки в спогадах. Яка музика вас повертає ось у такий стан?

Ніна: Колискові, напевно. Ці пісні з'єднують усі покоління і будуть з'єднувати. В наш час люди ще колядують, щедрують, Івана Купала святкують. Це теж зв'язок. Але от весну вже не зустрічають.

Марко: І наш перший альбом повертає в минуле. Послухавши його, можна зрозуміти…

Олена: Що слухати його не хочемо (сміється, - прим.ред).

Марко: (сміється, - прим.ред) Та ні, я не про це. Можна зрозуміти, якими речами надихалися.

Ніна: І непоганими речами надихалися. Можливо, просто погано володіли інструментами, адже тільки починали. Тому перший альбом нас трохи технічно бентежить. Крім того, у Влада Троїцького надзвичайно велика фонотека. Жодна репетиція не проходила без того, щоб ми не слухали якусь музику. І це була різноманітна музика. Не зациклювалися на world music. Це й класика, і блюз, і джаз, і мінімалізм. Звичайно, кожен слухає ще щось своє – електроніку, наприклад.

Марко: Поплавського послухати для душі можна.

Ніна: Поплавського ми ніколи не слухаємо (сміється, прим.ред).

А кого із сучасних артистів можете послухати в машині?

Олена: Знаєте, із тієї категорії, – нікого. Але це не означає, що ми не слухаємо сучасних виконавців. Мені до вподоби ONUKA, The Hardkiss, ATMASFERA, KAZKA. Багато нового заслуговує уваги.

Марко: Поплавського взагалі важко віднести до якоїсь категорії. Цей "феномен" - сором нашої культури. Щоб людина без голосу й слуху збирала палаци з "підтанцьовкою"...

Олена: Просто, на людину працює університет.

Марко: І це печалька.

10-15 років тому основною задачею музики було розважити. Яка її нинішня функція?

Ніна: Змушує подумати.

Марко: Ми не можемо задавати тему, мету. Ми робимо музику так, як її розуміємо. Нам здається, що люди переживають незвичні емоції, входять у різні стани, коли слухають музику DakhaBrakha. Принаймні, нам за це дякують. Наша творчість занурює в особливі почуття. Кажуть, що десь ми комусь щось відкриваємо. Мабуть, так і має бути. Але й розважальна функція важлива. Тому що людям тяжко жити, їм треба часом і DZIDZIO. До речі, це було постійно. Завжди була музика більш елітарна, камерна і мейнстрімна – розважальна, яка не змушує задумуватися, а навпаки – допомагає відключити мізки.

Стріляє не зброя, стріляє людина. Як DakhaBrakha може вплинути на хід історії України?

Марко: Ми, звичайно, таких амбітних планів перед собою не ставимо. Знаємо: робимо все, що від нас залежить. Наші світові тури супроводжуються українським прапором, на виступах стисло розповідаємо про те, що відбувається в Україні. Не хочемо перетворювати концерти в акції, адже займаємося мистецтвом. А от як наша творчість впливає на історію чи змінює її, виміряти не можемо. Часто чуємо хороші відгуки про діяльність DakhaBrakha від українських посольств. Крім того, світова зацікавленість нашою країною збільшується. А це плюс.

Ніна: А історія з підручником для 8 класу? (сміється, - прим.ред)

Олена: З української літератури.

Марко: Так, нещодавно ми знайшли себе в підручнику. Там згадувалася DakhaBrakha і фільм "Земля" Довженка (у червні 2016 року під акомпанемент гурту було презентовано нову версію стрічки, - прим.ред). Тому вже ввійшли в історію, хоча б із цим підручником.

Із яким найбільшим стереотипом українців вам доводилося зіштовхнутися за кордоном?

Марко: Найгірший стереотип — це щоб взагалі ніяких стереотипів не було. Колись давно нам могли вигукнути на концерті: "Вареники", "Пирожки". Але всі рота закривали, як ми тільки починали грати. Люди розуміють, що Україна — це не тільки "пирожки" й "вареники". Є мистецтво, є культура, якою можна здивувати світ.

Зараз дуже модно час від часу експериментувати з іміджем. Не задумувалися про сценічні зміни?

Олена: Знаєте, якби була якась пропозиція і вона нам справді сподобалася, то так. Але поки що нема.

Марко: Дівчата змінили білі сукні нещодавно.

Олена: Але це не можна вважати якоюсь конкретною зміною.

Марко: Ми можемо міняти сукні, але шапки — нізащо.

Ніна: Але щоб так різко змінити імідж, наприклад, на купальники...

Марко: Хіба що коли люди вже перестануть ходити на концерти.

Чий відгук вас найдужче розчулив?

Марко: Пам'ятаю, якось жіночки в Міннеаполісі взяли мою руку, поклали на серце і сказали зі сльозами на очах: "Тепер ми з вами". І тут ти розумієш, що займаєшся в житті не "єрундою". А ще колись дівчатам прислали з Америки кульчики (сережки, - прим.ред.) і написали величезного листа, у якому розповіли, що нічого не знали про Україну, а, послухавши DakhaBrakha, відкрили її для себе.

Відстежуєте про себе інформацію в пресі?

Олена: Потроху намагаємося.

Ніна: Але немає часу взагалі.

Марко: Іноді наші агенти надсилають те, що про нас пишуть у світі. А коли відбувся інформаційний вибух через рекламу Девіда Бекхема, то думаєш: "Ого, тепер ти зірка!". Але якщо серйозно, то зіркою світового рівня можна назвати тільки Джамалу.

Дивитися онлайн рекламу Девіда Бекхема з піснею DakhaBrakha "Шо з-под дуба":

Дивно, що ви себе не вважаєте зірками.

Марко: Селебріті — це лімузини, вечірки, гламур…

Ніна: А ми просто музиканти.

Ви принципово не відвідуєте світські раути?

Марко: Та нас особливо й не кличуть.

Олена: А може, коли й позвуть, то думаєш: "Та я не піду, не хочу".

Ніна: Ми дуже рідко їздимо на after-party. І от був такий випадок. Якось після концерту в Америці організатори нас просто поставили перед фактом: "Друзі, ви їдете на вечірку". Ми почали відмовлятися, але нам заявили, що це прописано в контракті (сміється, - прим.ред.).

Олена: Уявіть: люди заплатили, щоб ми приїхали на вечірку. DakhaBrakha просто купили на вечір. От якби кожна вечірка оплачувалася, ми б і їздили (сміється, - прим.ред.).

Якби зустрілися із Всевишнім, то за що б йому подякували?

Ніна: За те, що робимо, за життя, за родини.

А чого навчило вас життя?

Олена: Бути пунктуальними. Як би це банально не звучало.

Ніна: Час дуже цінний, його складно затримати. Ти сідаєш і думаєш: "Боже, півжиття минуло, а ти нічого не встигаєш".

Марко: В Україні із пунктуальністю великі проблеми. Ми не цінуємо час інших. Зупізнитися на 5-10 хвилин — норма. Але це не правильно. Інколи є такі обставини, через які ти затримуєшся, хоча й не з власної вини. Наприклад, затори. Але є люди, які систематично запізнюються. У DakhaBrakha спільні досягнення, спільні проблеми й спільні уроки життя (сміється, - прим.ред.).

Найстрашніший музичний сон DakhaBrakha​.

Ніна: Ось мій найстрашніший сон (показує на віолончель, - прим.ред.). Якщо сниться, що перед концертом розбивається віолончель, то все — я в холодному поту прокидаюся.

Марко: Ще зі школи забуваю тексти. Тому й досі маю таку травму. Навіть зараз сниться, що виходжу на сцену, а мені не дали слів.

Олена: У нас по снах Ірина Коваленко. Їй часто сняться кумедні сни.

Ніна: Немов вона падає перед виходом на авансцену й на пузі "випливає" до глядачів, одягаючи на ходу шапку і співаючи. Вона сміється: "Оце я вирулюю ситуацію!".

Яку потрібно послухати пісню, щоб зрозуміти, що таке DakhaBrakha?

Марко, Олена й Ніна в унісон заявили, що це - "Весна".

DakhaBrakha - Vesna: дивитися онлайн кліп:

Фото: Віка Олександрова