1 068 21 хв Олена Худенко

Ексклюзив: Іванна Онуфрійчук про проблеми українок за кордоном і своє майбутнє на ТБ

Чим сьогодні живе й де себе бачить у майбутньому українська ведуча Іванна Онуфрійчук, дізнавайся в ексклюзивному інтерв'ю на Люкс.

Ексклюзив: Іванна Онуфрійчук про проблеми українок за кордоном і своє майбутнє на ТБ

Іванна Онуфрійчук

До початку повномасштабного вторгнення Іванна Онуфрійчук була однією з найпопулярніших українських ведучих. Власний проєкт "Без краватки", роль ведучої у "Танцях з зірками" - на Іванну чекало блискуче майбутнє. Утім, як і мільйони жінок, вона змушена була покинути Україну й вирушити до чоловіка, який мешкає в Швейцарії. Всупереч тому, що телезірка й так фактично жила на дві країни, їй теж було складно адаптуватися до чужини. Минуло два роки. Сьогодні Іванна – CEO свого благодійного фонду, про який багато років мріяла, і сімейна жінка (саме так жартома ведуча себе називає сьогодні).

Відео дня

Чи звикла Онуфрійчук до чужої країни, чи планує повертатися на українське телебачення, з якими труднощами зіштовхуються українки за кордоном і як допомогає їм у цьому фонд Іванни – про все дізнавайся в ексклюзивному матеріалі на Люкс.

Іванно, ви двічі давали інтерв’ю для Люкс. Уперше – на піку своєї популярності, у розпалі "Танців з зірками". Вдруге – після початку повномасштабного вторгнення. Яка ви сьогодні? Як почуваєтесь?

Реклама

- Сьогодні я CEO благодійного фонду IvAlive та сімейна жінка (сміється). Я не думала два роки тому, що в найближчому майбутньому відповідатиму на це питання саме так. Але два роки тому ми багато про що й подумати не могли… Зараз я відчуваю, що за цей час змінилися не лише обставини, а й я. Звичайно почуваюся більш зібраною, ніж на початку повномасштабного вторгнення. Мені в цьому плані допомагає фонд й наша з командою робота. Я чітко знаю, чим можу бути корисною, де і як можу допомогти. Відповідно маю розуміння, що мені робити, і майже не маю часу на негативні думки та роздуми про те, що буде далі. І, звісно ж, триматися допомагає підтримка рідних і те, що вони поряд. Можливість піклуватися про них – теж дуже відволікає мене й заспокоює, а їхня взаємна турбота зігріває й наповнює життя позитивними емоціями.

Реклама

Сьогодні українське телебачення повернулося до життя: знімаються серіали, запускаються нові проєкти, народжуються нові зірки. Не сумуєте за світським життям? Не надходило вам пропозицій повернутися на ТБ?

- Я слідкую за новинами з України. За колегами та вітчизняними проєктами також стараюсь спостерігати. Та, думаю, я не в курсі абсолютно всіх новинок, бо дуже багато часу приділяю розвитку наших із фондом проєктам. Наприклад, ми два місяці тому сформували дитячий хор IvAlive, в якому співають українські діти-біженці. Тепер вони виступають на наших заходах від фонду, а в майбутньому, можливо, виступатимуть і не тільки на наших. Зараз вони мої зірки. Бачили б ви цих маленьких артистів, які вже й інтерв’ю дають (сміється). Правда, поки що лиш для мого блогу, та в них ще все попереду!

Але якщо серйозно, то, звісно, я сумую за своїм життям в Україні. Я б не сказала, що лише за світським, а взагалі за можливістю жити спокійно під мирним небом в рідному Києві. За можливістю займатися улюбленою справою та дарувати людям позитивні емоції з телеекрану. Я мрію після нашої перемоги повернутися до своєї кар’єри телеведучої та продовжувати створювати яскраві й цікаві шоу з колегами, які будуть наповнені ще й важливими сенсами.

Реклама

Пропозиції взяти участь в українських шоу надходили, і не раз. Мені було водночас і приємно, і сумно, адже майже всі пропозиції я була вимушена відхиляти. То не було можливості приїхати, то не могла залишити фонд через активну роботу, то коханий хвилювався й не хотів пускати під час активних обстрілів та блекаутів. Та я не втрачаю надію й завжди з радістю долучаюся до наших проєктів дистанційно, якщо така можливість є.

Ви ніколи не приховували, що плануєте жити на дві країни – у Швейцарії та Україні. Сьогодні щось змінилося? Коли востаннє були на Батьківщині і коли плануєте знову приїхати?

Реклама

- Ні, моя думка не змінилася. Я би все одно хотіла жити на дві країни. З того, що змінилося, це те, що за останні півтора роки почала сприймати Швейцарію трохи краще, більш-менш звикла до місцевого стилю життя. Ще в мені з’явилася вдячність до цієї країни та людей за те, що вони приймають українців, за їхню допомогу тут.

Крайній раз в Україні я б ула в січні 2023-го. Тоді я мала справи в Києві, тож ми з мамою поїхали спочатку в рідне село, а потім у Київ. Досі з теплом згадую ті емоції та відчуття. Яка все ж радість була пройтись улюбленим садком вдома, заснути у своєму ліжку в Києві, зустрітися з близькими, колегами, проїхатися столичними вулицями та побачити незламність цього міста й наших людей.

Реклама

Що вам симтазує в Швейцарії, а до чого так і не змогли звикнути?

- У довоєнні часи я часто порівнювала Україну та Швейцарію і "бурчала", як же довго тут вирішують всі питання, який у швейцарців повільний та нудний стиль життя. Наприклад, тут досі є листування з установами поштою, магазини у будні працюють до 7 вечора, а у вихідні не працюють взагалі. Я ніби й підлаштовуюся під ці умови, але звикнути до їхнього slow living все одно не можу. У мене свій темп: вічно кудись поспішати, бігти, не встигати, щось організовувати, кудись їхати. Так я відчуваю себе активною й живою.

А з того, що симпатизує, то звісно, це рівень життя, який дає ця країна: екологічні продукти, відмінні медичні та соціальні послуги, досконала чистота, їхнє ставлення до навколишнього середовища. Тут біля кожного будинку є сортувальні баки і всі ознайомлені з тим, як сортувати сміття. Ви не побачите тут переповнених баків чи бруду на вулицях. Ну і звичайно, неймовірні краєвиди повсюди. Це однозначно позитивно впливає на загальний стан та настрій щодня.

Реклама

За чим зараз найбільше сумуєте?

- Найбільше сумую за можливістю бути вдома, нічого не боятися, просто жити та займатися улюбленою справою. За тим, коли я могла сісти в машину й поїхати в своє село, вимкнути телефон та засісти у домашньому садочку. Коли поспішала вранці у наш 12-тий павільйон на репетицію "Танців з зірками", а потім поверталася пізно і їла мамині голубчики вдома. За можливістю поїхати у місця сили. За можливістю зібрати всіх рідних за одним столом і говорити про все на світі…

Як сьогодні за кордоном сприймають ситуацію в Україні? Чи змінилося ставлення іноземців до нас?

- Ситуацію в Україні сприймають так, як і раніше. Люди розуміють, що в нас війна, нам співчувають і справді бажають вибороти свої землі та свою волю. Хоч минуло більше року з початку великої війни, швейцарці досі, коли запитують: "Звідки ти?", і чують у відповідь: "З України", змінюються в обличчі. В їхніх очах та ставленні до тебе відчувається розуміння, співчуття, вони завжди бажають нам якнайшвидшої перемоги.

Реклама

Та якщо бути до кінця відвертою, то попри їхнє розуміння, ставлення до українців все ж буває різним. Люди тут звертають увагу на українців, які мають машини, нерухомість в Україні, і думають, що раз є можливості утримувати машину, купувати одяг, водити дітей на гуртки, подорожувати, значить, це заможні українці і допомога не потрібна. Мені сумно від цієї несправедливості, адже в такі моменти забувається той факт, що не всі українські біженці можуть дозволити собі так жити. Що є й ті, хто виїхав з-під обстрілів та залишився майже без нічого або взагалі втратив все і потребує допомоги.

Реклама

Я частково розумію місцевих, але не погоджуюся з цим, бо думаю, що тут свою роль відіграє ще й контраст реальності і стереотипів, які були у світі в цілому про Україну. Іноземці, зокрема у Швейцарії, не так багато знають про розвиток нашої країни, культуру тощо. У багатьох сформувався образ українця з села, з салом у руках, який навішували росіяни. А у зв’язку з війною наші люди виїжджають за кордон і показують іноземцям зовсім іншу картинку: що ми талановиті, працьовиті, ми розумні, вродливі. Що у середньостатистичної української сім’ї може бути машина, що українці вміють працювати, заробляти і можуть мати нерухомість чи бізнес. Тому в іноземців поки що не складається картинка.

Звичайно, є ще різні українці, поведінка яких теж формує враження про націю та ставлення до неї: хтось поводиться скромно й дякує за будь-яку допомогу, а хтось може дозволити собі перебирати й справді майже ні в чому не відмовляти. Таке є скрізь, не лише у Швейцарії. Тому я завжди всім кажу, що українці за кордоном – це, певною мірою, обличчя нашої нації. Відповідно, потрібно поводитися гідно, якого б статусу ти не був, якщо ми хочемо, щоб нас поважали, підтримували і допомагали.

Реклама

З якими складнощами зіштовхуються українки за кордоном?

- Це справді актуальне питання, і я маю що на нього відповісти, оскільки багато спілкуюся з українками. Ми з моїм фондом та організацією Ukraine Reborn створили програму для проактивних українок у Швейцарії. Щотижня ми збираємося з нашими жінками на лекції та тренінги від психологів, коучів, експертів та на нетворкінг. З їхніх розповідей я знаю, що для більшості покинути дім, кохану людину, близьких, роботу та поїхати з дитиною за тисячі кілометрів — це вже сильний стрес. Тому потрібен час адаптуватися, знайти однодумців та і взагалі співрозмовників, з якими можна поговорити українською. Бо однією з найбільших труднощів є мова. Хто розмовляє англійською, їм трішки легше. Але в цілому, щоб впевнено почуватися у Швейцарії, потрібно знати французьку або німецьку.

Реклама

Також складність полягає в самореалізації. Якщо в Україні ти була успішна бізнес-вумен, прикордонниця чи викладачка в університеті, то тут влаштуватися за спеціальністю не так легко: потрібно знати мову, знову ж таки; легалізувати свої документи про освіту, бо не скрізь наші українські дипломи є дійсними. У кожній сфері діяльності це відбувається по-різному. Іноді достатньо пройти шестимісячні швейцарські курси для підвищення кваліфікації і можна працювати. А от у складніших професіях, на кшталт медицини, юридичної справи чи чогось такого визнання вищої освіти – це довгий процес, який може тривати навіть декілька років. Ну і якщо ти офіційно працевлаштовуєшся, то статус S залишається за тобою, але тоді ти вже маєш покривати всі витрати на житло, медичне страхування та все інше самостійно. Я розумію жінок, як це складно: коли ти мав карʼєру, розвивався, а тепер вимушений починати все з нуля або освоювати нову професію. А ще ж з тобою діти, яким потрібно приділити час, побутові питання…

Реклама

Тому ми і створили нашу програму Woman’s Empowerment, щоб допомогти жінкам соціалізуватися тут, зрозуміти, в якому напрямку рухатися та побудувати собі план дій для розвитку. І я, насправді, пишаюся нашими українками. Вони попри все знаходять у собі сили змінюватися, розвиватись і прагнуть кращого для себе та своїх дітей. Бо розуміють, що зараз майже вся відповідальність на них.

Розкажіть більше про діяльність фонду IvAlive.

- З перших днів вторгнення я шукала можливості бути корисною для України, бо просто не могла всидіти на місці. Коли нарешті вдалося зареєструвати фонд, а ви ж памʼятаєте, що такі питання тут вирішуються дуууже довго (сміється), я визначилася з чітким напрямом, над яким ми працюватимемо — це допомога українським діткам-біженцям та мамам за кордоном. Я відчула, що потрібна саме в цьому напрямку й можу бути тут корисною.

Реклама

Нашому фонду вже майже понад рік, за цей час ми реалізували чимало задумів. Та найбільше я пишаюся тим, що ми залучаємо наших українських діток та їхніх мам до активностей, адже це допомагає їм соціалізуватись. З останнього, наприклад, це наші 2 благодійні концерти з Євгеном Хмарою у Лозанні та Берні. Мало того, що ми зібрали частинку коштів на відкриття дитячих центрів розвитку талантів, то ще ці концерти були дебютними для нашого дитячого хору IvAlive. Бачили б ви ці щасливі оченята діток, коли їм аплодували стоячи і коли весь зал співав українських пісень в унісон з ними.

Реклама

Також зараз триває наша програма для проактивних жінок — Woman’s Empowerment, яку організували разом з Ukraine Reborn і за яку я вже вище розповіла. Окрім цього, я неймовірно пишаюся тим, що ми розповсюджуємо українську дитячу літературу в місцевих бібліотеках. Ми вже співпрацюємо з 5 бібліотеками у різних містечках Швейцарії, а це означає, що дітки з різних кантонів мають доступ до книг рідною мовою.

Ну і не можу не сказати за наші інші благодійні заходи на підтримку українських діток. Наприклад, свято Миколая минулого року, наш великодній табір з активними програмами та екскурсіями, Сорочинський ярмарок, який відбувся цього літа, поїздка в Базель та інші екскурсії. Зараз ми вже готуємося до цьогорічного свята Миколая. Ми залучаємо у всі ці активності діток, їхніх мам, аби вони розвивалися, знаходили друзів та рухалися далі.

Що для вас означає бути українкою?

- Бути українкою для мене зараз — це честь. Це про усвідомлення та відчуття своєї ідентичності: хто ти, яка твоя історія, які цінності у тебе як громадянина своєї країни. Бути українкою — це означає бути вільною, незалежною, незламною, єдиною зі своїм народом. Я щаслива, що народилася саме під синьо-жовтим прапором і що з гордістю можу говорити, звідки я родом і де моє коріння.

Реклама
ШоубізПублікаціїІнтерв'юІванна ОнуфрійчукЕксклюзивПоділитись:

Новини партнерів

Реклама