Ексклюзив: Катя Кузнецова про коханого, секс-меншини і пропозицію ведучої в "Орел и Решка"

Про вроду

"Насправді я ніколи не була красоткою, не користувалася популярністю серед хлопців. Але, не повірите, жодного разу не заморочувалася через це. У школі мене називали "блазнем-клоуном", у хорошому сенсі цих слів. Я була другом для всіх. Компанійською, веселою, безстрашною, сміливою дівчиною. Знайомі знали: як тільки з’явлюсь на горизонті, розпочнеться регіт. Для мене важливо бути в колективі. Та й батьки не залюблювали, хоча мама мені завжди робила в школу милі високі хвостики. І лише в університеті почала розуміти, що симпатична.

Я чітко розумію різницю між поняттями "краса" і "привабливість". До таких термінів ставлюся по-філософськи, умовно. Мені здається, що перше з часом зникає, а залишається почуття гумору, привабливість і харизма. Краса – це тут і зараз. Усі ми можемо нафарбуватися і гарно одягнутися. Тому вважаю себе, скоріш, харизматичною і привабливою людиною".

Про перше побачення і роль бабулі в ньому

"На перше побачення я пішла у 14 чи 15 років. І не сама, а з бабусею (сміється). Навіть зараз, пригадуючи цю історію, починаю сміятися. Вона дійсно кумедна.

У дитинстві я співала в хорі. У нас були колективи: для дівчаток - "Вогник" і для хлопчиків - "Дзвіночок". І був у тому хорі симпатичний парубок на ім’я Зорік, який, до того ж, жив біля мого дому. Ми з ним могли по 40 годин по телефону говорити. Він мене розпитував про музику, кіно. А різниця у нас була, на хвилиночку, 10-12 років! Хоча я її зовсім не відчувала. І от одного разу Зорік запросив мене погуляти в парк Слави. Я дуже хотіла піти, але розуміла, що тато з мамою не відпустять. Тому вирішила подзвонити бабусі. Телефоную їй і кажу: "Ба, тільки на тебе вся надія".

Звичайно, вона погодилася допомогти в моїх любовних справах. Ми домовилися, що вона нас із Зоріком чекатиме в парку біля одного пам’ятника. І як тільки я її побачу, то помахаю рукою, мовляв, усе гаразд. Ясна річ, що бабуся нас загубила, хоча я їй махала з усіх сил. І коли ми нарешті зустрілися в запланованому місці, вона заявила: "Ну здраствуйте. Я бабушка Зоя, где ты ходишь?". Тоді бабуля мені всю малину зірвала (сміється). Та найкумедніше було попереду. Коли Зорік познайомився з нею, я вже була йому не потрібна. Йдучи додому, вони говорили про Моцарта, Бетховена, Рахманінова, а я не знала, чим зайнятися.

Узагалі в нас із бабусею купа смішних історій. Пам’ятаю, мені 16 років, кавалери вже приходять, а я все в ляльки бавлюся. І мені так подобається! Я їм якісь сукні шию, уколи роблю. Про гульки навіть і не думала, тому просила бабусю виручати. У нас навіть була своя схема: коли приходили хлопці, я ховалася за коротесеньку шторку. Бабуся відчиняла двері і впевнено брехала їм, мовляв, Каті немає вдома, вона кудись пішла. Звичайно, парубкам було тяжко не помітити мої ноги, які рухалися туди-сюди (сміється)".

Про "підкати" у соцмережах і справжні почуття

"Зараз до мене інколи "сватаються" і через соцмережі. Чоловіки присилають дуже оригінальні фото, на яких зображені їхні дітородні органи. Таких "кавалерів" одразу відправляю "у блок". Але якщо "підкатують" креативно, то чому б і не познайомитися? Був у мене один екземпляр. Він написав мені, і я, її величність Катерина, лише через півроку вирішила йому відповісти. Ми спілкувалися через Інтернет, і коли він попросив мій номер телефону, то я заявила: поділюся ним тільки у тому випадку, якщо напише 12 віршів про мене. І хлопець реально написав! Не знаю, чи сам, чи у когось підгледів, але я поступилася і дала номер (сміється).

Знаєте, я лояльно ставлюся до знайомств у соціальних мережах. Намагаюсь уникати фрази "я ніколи". Бо як показує практика, через 4-5 днів обов’язково це зробиш. Єдине, що бентежить у таких віртуальних стосунках, це те, що атрофуються почуття закоханості. Стає не зрозуміло: це кохання, меркантильність чи звичка? Мабуть, я старомодна людина в цьому плані. До речі, і до сексу на першому побаченні у мене двояке ставлення. Звичайно, усяке в житті трапляється, але в мене такого не було (сміється). Як дівчина вихована, скажу: варто зачекати і придивитися!

Хоча … зустрівши Максима (Катя зустрічається із серфінгістом Максимом Апліним. Хлопець керує школою серфінгу на Шрі-Ланці, - прим.ред), одразу відчула: це моя людина. Один друг якось сказав, що я немов Еверест: до мене взагалі не підступитися. Ніби з усіма кокетлива і привітна, а коли хтось починає проявляти більше уваги, завжди даю задній хід. Але з Максимом усе інакше. Ми познайомилися на вечірці. Було багато народу. Підійшли один до одного і почали дискутувати про релігію. Було цікаво його слухати. До нашого знайомства в мене не було стосунків майже три роки. Розумієте, після розлучення з першим чоловіком я з головою поринула в роботу. І тут вирішила піддатися почуттям.

Два-три місяці ми жили в різних містах і спілкувалися лише телефоном. Максим – з іншого світу, у нього своя субкультура. Він не їсть риби і м’яса; вірить у точні науки; розуміється на музиці; грає на вінілових пластинках; захоплюється серфінгом. Підсвідомо я завжди мріяла про такого хлопця: брутального і водночас стриманого. З одного боку він – "плохиш", не живе за правилами. Не сноб, скажімо так. А з іншого боку – інтелігентний, такий добряк.

Максим показав мені інший світ. До цього бачила лише кіношний. Він обожнює подорожі. Наприклад, не розуміє, як можна їхати до моря лише на тиждень чи два. Максим упевнений, що для цього потрібно мінімум місяць, а то й два, аби відчути море. Поки що мені цікаво з ним. Не знаю, у що це переросте. Я вже була заміжня, тому знаю, що то таке. Якщо спитаєте, чи хочу знову одружитися, то, мабуть, скоріше скажу "ні", аніж "так". Маю ще купу речей, які хочу реалізувати. Живу сьогоднішнім днем. Зараз мені добре, а що буде далі - відомо лише Богу".

Про проґавлене місце в "Орел и Решке" і плани на майбутнє

"Як творча одиниця, я імпульсивна й емоційна. Узагалі в акторів нервова психіка дуже розхитана: зараз плачемо, а через секунду сміємося. Для професії – це прекрасно, а от для звичайного життя – ні. Людям інколи тяжко до мене пристосуватися. Буває, щось скажу, а потім лише подумаю. Хоча не вважаю, що моя енергійність – це погано. Я настільки люблю свою роботу, що коли закінчується зміна, готова залишатися на другу. Усі дивуються, звідки у мене сили? Просто якщо щось подобається, готова гори звернути. Тільки дайте ґрунт і можливості.

Мене часто запитують, чим би хотіла зайнятися, окрім творчої професії. Відповідаю: туризмом. Можливо, стала б блогером. До речі, мені тричі пропонували місце ведучої в "Орел и Решка". Але в мене не виходило через щільний графік. От цей проект - повністю моя стихія. Я обожнюю Лесю Нікітюк, хоча ми з нею і не знайомі, і Жанну Бадоєву. Тому якщо не матиму роботи, буду проситися в "Орел и Решка" (сміється).

А ще кілька років тому хотіла спробувати свої сили і в режисурі, проте зрозуміла: на це потрібні час і багатий життєвий досвід. Тому поки що відклала цю мрію в шафу. Зараз я знімаюся, і мені це подобається.

До речі, ніколи не мала зіркової хвороби. Я чітко розумію, чого хочу від професії. Є популярність, а є затребуваність. Завжди прагнула мати друге. Популярність мені не цікава. Звичайно, приємно, коли люди зустрічають і кажуть, що я десь там так гарно зіграла. Для мене це – бальзам, який означає, що не даремно працюю. Раніше, коли запрошували на якісь великі заходи, було якось некомфортно. Зараз, маючи за спиною багато ролей, розумію: я у своїй тарілці. Проте великою зіркою себе досі не відчуваю.

Через 10 років мені б хотілося бути ще у професії, але не так багато, як зараз, скажімо. Мрію тоді вже мати родину і жити десь біля моря. Хоча, знаючи свій характер, розумію: коли з’являться діти, не зможу обирати між сім’єю і кар’єрою. Звичайно, намагатимуся поєднувати, але в пріоритеті будуть рідні. Це така мімішна картинка, про яку мріє кожна дівчина. До речі, багато хто вважає Катю Кузнецову брутальною, але вона, як і всі, хоче простих речей".

Про секс-меншини і їхню пропаганду

"У мене є кілька друзів нетрадиційної орієнтації. Вони надзвичайно вразливі, м’які, приємні, толерантні. Єдине - поки не можу зрозуміти, як ставлюся до всиновлення такими парами дітей. Якось на цю тему ми говорили з подругою. Тоді вона запитала мене: "А що краще, аби дитина жила в якомусь інтернаті, аніж у люблячій родині? Ну бачитиме вона двох татусів, і що? Зате в неї буде любов і турбота". Після цього стала по-іншому дивитися на цю ситуацію.

Мабуть, тема секс-меншин мене не хвилює до того часу, поки не набирає обертів пропаганди. Не розумію людей, які стали такими через те, що це, мовляв, модно. Звичайно, є люди, які борються з цим із дитинства. Їх не треба лікувати, варто просто підтримати. Кожен має право на щастя. Але без пропаганди в кліпах, фільмах, відео. Не потрібно заражатися синдромом Олі Бузової і всюди говорити про своє особисте життя. Особисте має бути особистим, а не перетворюватися на якесь реаліті шоу".