Ексклюзив: Мирослав Кувалдін про Крим, можливу мобілізацію синів, майбутнє регі в Україні і знецінення медійності

Олди пам'ятають перший український телевізійний музичний хіт-парад "Територія А", а разом із ним і низку культових артистів, які брали в ньому участь. Серед них – гурт "The Вйо", солістом якого був співак Мирослав Кувалдін. Минуло кілька десятків років – і виконавець нині військовослужбовець "Культурного десанту", їздить підтримувати захисників на передовій.

Чим наповнені будні артиста, які має музичні плани після перемоги, чи є в українського регі майбутнє, чи важлива для нього зараз медійність і як відреагує на бажання синів мобілізуватися – про все дізнавайся в ексклюзивному матеріалі Люкс.

Мирославе, як ви зараз? Які думки найчастіше крутяться в голові?

- Останнім часом найчастіше згадую родину: свою дружину й дітей. Сумую за ними. Вони зараз живуть в іншій країні. Хоча, якби вони й були тут, ми б не бачилися частіше. Хочеться з ними зустрітися якомога швидше. Іноді думаю, чи побачимося взагалі? Чи захочуть діти повертатися в Україну? У цьому я не впевнений. Якою буде наша країна після перемоги?

Не хотілося б, аби знову все скотилося до корупційного нахабства, проросійських партій і заглядання в рота Москві чи Америці. Мені здається, ми довели за ці роки, що маємо право самостійно обирати майбутнє нашої незалежної країни.

Після зустрічей "Культурного десанту" як приходите в себе?

- Я нещодавно був у відпустці і знайшов свої щоденники, які час від часу вів до війни. У них описував усе, що відбулося за день. Якісь плани робив, мріяв. Вважав, якби у мене було по 4 концерти на місяць, то того б вистачало й мені, і всім учасникам мого гурту, аби нормально себе почувати. Моя мрія збулася. У "Культурному десанті" буває по 48 концертів на місяць. Тому потрібно бути акуратними з мріями.

Коли іноді мені здається, що втомився, то дивлюсь на бійців, із якими зустрічаємося. Усі вони по-різному почуваються, але продовжують виконувати свою роботу. Розумію, що мені просто гріх скаржитись на щось. Роблю все якомога краще, що від мене вимагається. Часом випадає нагода зайнятися творчістю. Для мене це і є відпочинок: пишеш щось нове, з головою поринаєш у процес. Гадаю, що у цей час і набираюся сили, коли створюю нові пісні.

Яку пісню найчастіше просять виконати хлопці?

- У війську зараз служить багато людей 40+. Усі вони прекрасно пам’ятають часи "Території А", коли наші пісні "Зорі", "Космічна", "Мануна" були популярними і звучали з кожної праски. Коли мене впізнають, то просять заспівати щось із цього. Підрозділи на Кіровоградщині просять заспівати пісню про Кіровоград. Узагалі бійці радіють усьому, особливо – якщо це не пов'язано з війною. Їм подобається все, головне – аби це було щиро. Нещодавно написав кілька треків спеціально для побратимів. Їх не чули цивільні. Навіть якщо й почують, можуть просто не зрозуміти, про що вони.

Військовослужбовці стали чисельною субкультурою. Як і в будь-якій культурі, тут є свої звичаї, традиції, ритуали, мода й мова. Тож зараз орієнтуюсь у своїй творчості саме на військових.

The ВЙО – Зорі – дивитися онлайн кліп:

Можете пригадати момент, який змінив вас під час вторгнення?

- На момент вторгнення, у лютому 22-го, я жив на Закарпатті, в Квасах. Повз нашу хату проходила одна єдина дорога, яка вела з Івано-Франківська до кордону. На цій дорозі близько тижня був величезний корок із хороших дорогих автівок у західному напрямку. Мені здавалося, що затор був від Карпат й аж до Житомира. А в інший бік, на схід, дорога була абсолютно вільною. Ненавиджу стояти в корках, тож, мабуть, це було ще одним плюсом вибору служби у війську. Солдата всюди пропускають без черги.

Яке й де ваше місце сили?

- Колись давно, ще до анексії Криму, я у пошуках сили часто відвідував Чуфут-Кале у Джанкої. Мені подобаються гори, там відчувається час. Зараз краще за Карпати в Україні нічого не знайдеш.

Я завжди мріяв мати музичну студію в горах, щоб туди приїжджали музиканти займатися виключно музикою, залишивши всі клопоти у великих містах. І моя мрія збулася. Ми побудували у Квасах студію, але через війну так ще нічого там і не записали. Новісінький комп'ютер, інструменти й мікрофони чекають нашої перемоги.

У вас два дорослих сини. Якщо вони захочуть мобілізуватися, яка ваша буде реакція на їхнє рішення?

- Моїм синам зараз 22 і 19 років. Вони навчаються за кордоном. Якщо захочуть повернутися в Україну й мобілізуватися, я буду лише радий. Та, гадаю, з кожним днем війни ця перспектива віддаляється все далі й далі.

Чи задумувалися про своє музичне майбутнє після перемоги? Якою буде ваша творчість?

- Спочатку треба перемогти. Обидва мої музичні проєкти "ТНЕ Вйо" і "Джонич" існують, слова й ноти я не забув. У "ТНЕ Вйо" навіть нещодавно вийшли 3 вінілові платівки з нашими першими альбомами.

На цій війні з’явилася нова творчість, яка відображає саме те, що відбулося з нами за роки війни. Головне – перемогти, а підстави поспівати знайдуться.

Взагалі мені здається, що війна зараз дасть величезний поштовх для нової української культури, адже вся наша країна проходить через такі випробування, про які раніше можна було лише прочитати в книжках чи подивитися в кіно. Нині в нас з’явилося дуже багато героїв й історій, про які зніматимуть фільми, співатимуть пісні й писатимуть книжки.

Гурт "ТНЕ Вйо" дав старт регі в Україні. Як зараз із цим жанром? На часі він? Як гадаєте, чому зник зі сцени?

- Регі – це завжди була нішева музика. Любителів такої музики чимало, але її важко назвати модною. А те, що не модне, не може вийти з моди. Тому поціновувачів регі на наші концерти вистачить. Регі досить популярна музика в Європі, тож, думаю, після перемоги географія наших виступів розшириться.

Що самі зараз слухаєте?

- Зараз часто попадається творчість військовослужбовців. Якщо "диванні" репери лише в кліпах могли собі дозволити тачки, гроші і зброю, то в армії все по-справжньому. Відповідно, ти віриш цим людям. З останнього, що приємно вразило, – Kindrat, Тарас Білка, Саня Ремез. Рекомендую.

Хто з артистів за час повномасштабної війни вас приємно здивував, а хто тотально розчарував?

Я розчарований усіма чоловіками, придатними до служби, які не захищають свою країну. Не лише артистами.

Окрім музики, ви були ведучим "Міністерства премʼєр", брали участь у проєкті "Міняю жінку". Що зараз для вас означає медійність? І чи потрібна вона вам?

- З розвитком соціальних мереж поняття "медійність" дуже знецінилось. Якщо раніше, для того, аби стати впізнаваним, мав би записати кілька музичних альбомів, повести пару років якісь телешоу, піднятися на Еверест, то зараз достатньо завести собі ТікТок і записати відео, як доїш морську свинку собі на обличчя. Про це Воргол колись казав: мовляв, у майбутньому в кожного буде 15 хвилин слави. Медійність знецінено, але щирість і надалі матиме попит.

Що в дитинстві вам здавалось красивим і що зараз?

- У дитинстві мені здавалося, що унітазно-білі фарфорові зуби (тоді це називалось "голлівудська посмішка") – це красиво. Зараз стало очевидно, що це уродство. Я за природність.