Катя Кондратьєва: Фотографія - це консервація моменту
Її історія доводить: від долі не втечеш. І навіть якщо вагаєшся в правильності рішення, потрібно сміливо вірити у свої сили, цілі і можливості.
Катя Кондратьєва / Джерело: instagram.com/kate_kondratieva
Ім'я Каті Кондратьєвої добре відоме не тільки в шоу-бізнесовій тусовці, а й за межами. У її кадрі побувало чимало топових артистів: MОNATIK, Віра Брежнєва, Алан Бадоєв, Тетяна Денисова, Антон Птушкін, Олексій Горбунов, KAZKA, Даша Астаф'єва, Іван Дорн.
За словами дівчини, вона б ні за що в житті не займалася чимось іншим, що не пов’язане з людиною. Як так сталося, що своє життя Катя пов'язала з фотокамерою, читай далі.
"Я не уявляю себе без фотографії і подорожей. Мандрівки мене надихають і доповнюють. Побачила більше 25 країн. Крім того, все частіше трапляються зйомки за кордоном. Це надихає на зйомки пейзажів та архітектури.
Першу камеру мені подарували батьки на день народження. Це був величезний і щедрий сюрприз, тому просити ще й курси на додачу, посоромилася. Навчалася фотографії сама.
Згодом, схитрувавши, я сама собі купила камеру (посміхається). Це трапилося під час "Євро 2012". Тоді я ще жила в рідному Харкові. Мій друг підкинув ідею здати квартиру в оренду, а самій переїхати на тиждень до батьків. Власне, так я і вчинила, заробивши понад тисячу євро. Спочатку хотіла цими грошима допомогти батькам, але вони наполягли, аби я купила нову камеру, про яку давно мріяла. Я залюбки витрачаю кошти на техніку, поки подружки обговорюють сумки, одяг, бренди (сміється).
Віра Брежнєва в об'єктиві Каті Кондратьєвої
Коли з’явилася камера, то деякий час нічого не виходило. Я фотогафувала дерева, природу, але не людей. І те, що бачила на знімках, відверто кажучи, не подобалося. Подумала, що фотографія – не моє, що в мене немає таланту, і поклала камеру на поличку. Так вона там і лежала, поки моя подруга не попросила зробити їй зйомку. Я була здивована, що людина, яка взагалі не бачила моїх портретних робіт, просить пофотографувати. Але все-таки погодилася. Ми зробили зйомку, і вперше в житті я отримала задоволення від процесу. Після цього вирішила: потрібно ще раз спробувати. Я знімала друзів, знайомих, знайомих знайомих. За роботу брала лише 100-200 гривень. Дійшло до того, що ночами не спала через велику кількість фотосетів. Тоді зрозуміла: не варто знімати все підряд, потрібно обирати лише те, що тобі подобається.
Паралельно я навчалася в медичному університеті. Із самого початку знала, що це не моє. У якийсь момент вирішила: треба кидати навчання. Пам’ятаю, як прийшла до декана, аби підписати заяву, а в мене почала труситися рука. Згадала, як говорили знайомі, що у творчості нічого не досягну, не буде стабільності. На хвилинку навіть задумалася: можливо, вони праві? Тоді лівою рукою я стиснула праву, поставила підпис і покинула університет, запевнивши себе: якщо роблю все правильно, то буде якийсь знак. Саме так і сталося.
MONATIK
Наступного ранку я опублікувала в Instagram фото з чашкою кави і банальним підписом: "Якби кожного ранку мені хтось приносив каву у постіль, я була б дуже щасливою". І ось цей пост прокоментував Алан Бадоєв: "Ти обов’язково зустрінеш людину, якій сама будеш приносити каву в ліжко, і це зробить тебе ще щасливішою". Я була шокована. Тоді Алан Бадоєв був джерелом мого натхнення, прикладом того, що в нашій країні можна займатися творчістю, кайфувати від цього й отримувати за це гроші. Я йому відповіла, що, сподіваюся, це станеться незабаром. А він мені: "А я сподіваюся побачити себе на твоїх фото". Про таке я навіть мріяти не могла. Це був той самий момент-знак.
Після того коментаря в Instagram до мене зателефонував менеджер Алана. Ми з ним поговорили, і він пообіцяв передзвонити. Минуло кілька днів, а телефонного дзвінка так і не отримала. Я засмутилася, адже мала на кілька тижнів летіти до Грузії. Згодом вирішила: якщо доля, то ми з ним обов’язково попрацюємо. І в цей же день о першій ночі я отримую повідомлення: "Катю, ми тут подумали з Аланом: було б класно, якби ти завтра о 7 ранку приїхала на зйомки кліпу Поліни Гагаріної". У цей момент розумію, що до початку залишилося шість годин, а я знаходжуся в Харкові. Останній потяг пішов кілька годин тому, а наступний - лише о 7 ранку, до того ж квитків на нього вже не було. Тоді я пояснила менеджеру , що можу приїхати до Києва тільки о 7 вечора. Вони заспокоїли мене, сказавши, що зйомки триватимуть 24 години. Так і вийшло. Ми знімали до ранку, а потім пішли святкувати і зустрічати світанок до Алана на дах будинку.
Через кілька тижнів історія повторилася. Правда, тоді вже написав сам Алан. Це знову сталося ввечері, о 22:00. Я в Харкові, а о 6 ранку треба бути в Києві. Розуміла, що не можу собі дозволити пропустити частину процесу, як минулого разу. Тоді я швидко дізналася, що за 40 хвилин вирушає маршрутка із залізничного вокзалу. А вже вранці Бадоєв відчинив мені двері і здивовано запитав: "Красотка, а як ти це зробила?".
Алан Бадоєв
Чесно, навіть боюся уявити ту кількість зйомок, які провела! У мене є одна звичка: перед фотосесією зустрічаюся з людьми, з якими працюватиму. Важливо бути з ними на одній хвилі. І, знаєте, в деякі моменти процесу в мене не піднімається рука зробити фото. Люди так розкриваються... Правильний фотограф скористався б цією нагодою, але не я.
Вадим Демчог
Фотографія - це консервація моменту. Фотографувати – це ще одна можливість відчувати, розуміти людей. Мені б хотілося поділитися історіями тих, кого зустрічаю.
Мені часто пишуть: "А ви простих смертних знімаєте? Звичайних людей?". Такі повідомлення викликають у мене посмішку. Кожна людина в кадрі незвичайна. Звичайних людей немає, ми всі унікальні. Крім того, немає різниці, хто в кадрі – зірка чи лікар. Але більше я люблю знімати чоловіків (сміється). Таких харизматичних, розумних. Мрію одного разу попрацювати з Сергієм Шнуровим. Я не фанатка творчості гурту "Ленинград", але мені імпонують його погляди, те, як він іронічно висміює злободенність. До того ж у нього так мало класних фото! А я б цю проблему із задоволенням виправила (сміється).
До речі, багато зйомок переросли в дружбу. Деякий час навіть складно було брати гроші за свою роботу. Як так? Ти ж кайфуєш, як можеш брати гроші? Згодом зрозуміла: це - робота, так ти заробляєш собі на хліб. І класно, що ти від цього й отримуєш задоволення, і знаходиш нових друзів.
Мені здається, щастя не вимірюється грошима. Траплялися різні ситуації. Інколи з 30 гривнями в кишені я відчувала себе такою щасливою! Просто знала: так, як сьогодні, не завжди буде. Це лише період. Звісно, гроші дарують відчуття комфорту, можливості реалізувати мрії. Але важливіше - навчитися бути щасливим, не маючи нічого. Тоді за будь-яких обставин ти залишаєшся таким. Кожного дня я вчуся цього.
Якщо чесно, то далеко в майбутнє не заглядаю. Моє колишнє життя відрізняється від теперішнього. Тоді я просто пливла за течією. Зараз так само пливу, але течія правильна.