Це була пізня вечірня година Останній вагон столичного метро Аліна їхала з закритими очима Місто Вашингтон Заходить Дмитро Ніхто з них так не знайомився до цього Але у душі промайнуло відчуття Можливо, це шанс для неї і для нього З чистого аркушу почати життя? Він зрадів, що був в окулярах темних І хоч не годиться так серед людей Міг надивитися в тунелях підземних На її красу волосся та очей Вона ж зраділа, що одразу була сонна До сплячої людини претензії які? Могла крізь приглушене світло у вагоні Роздивитися навіть його пальці на руці
Немов птахи ми стрибаємо з гілки на гілку А навесні повертаємось в свою домівку Пролетимо суходоли, моря і пустелі І знову в метро, і знову в тунелі
І все їй говорило в думках глибинних: Це ж він! У нього навіть футболка Coldplay! Та хіба личить так молодій дівчині Чіплятися до незнайомих людей? А раптом потім він буде ображати? А раптом у нього голос не такий? Та й через одну Аліні вставати І підійматися до американських мрій В цю ж мить і хлопець вирішував серйозно: Мабуть, не варто знайомитись в підземці, Менталітет інакший тут має кожен Та й що спільного може бути в іноземців? Тож він поїхав дивитись огляд футболу, Вона на вечірню зміну у бістро, Так і не дізналися вони ніколи, Що її звали Аліна А його звали Дмитро
Немов птахи ми стрибаємо з гілки на гілку А навесні повертаємось в свою домівку Пролетимо суходоли, моря і пустелі І знову в метро, і знову в тунелі
Немов птахи ми стрибаємо з гілки на гілку А навесні повертаємось в свою домівку Пролетимо суходоли, моря і пустелі Ми вийдем з метро, ми вийдем з тунелю
