Кохання у віршах Шевченка: справжнє, пристрасне, незабутнє

Тарас Шевченко – не тільки голос боротьби українського народу, а й поет великої любові. Попри всю свою революційну силу, він був тонким ліриком, який умів передати найглибші почуття. Його вірші про кохання – це вибух емоцій: від ніжності й захоплення до болю та гіркоти. Він писав про любов так, як відчував – без прикрас, чесно, пристрасно, з усіма її суперечностями. Його слова досі відгукуються в серцях, бо справжні почуття – поза часом. До Дня народження Великого Кобзаря Люкс зібрав найкращу його любовну поезію. А ще лови цікаві факти про стиль Тараса Шевченка, які ти не знала.

Вірші Шевченка про кохання

Ми вкупочці колись росли

Ми вкупочці колись росли,
Маленькими собі любились.
А матері на нас дивились
Та говорили, що колись
Одружимо їх. Не вгадали.
Старі зараннє повмирали,
А ми малими розійшлись
Та вже й не сходились ніколи.
Мене по волі і неволі
Носило всюди. Принесло
На старість ледве і додому…
Хрести дубові посхилялись,
Слова дощем позамивались...
І не дощем, і не слова
Гладесенько Сатурн стирає...
Нехай з святими спочивають
Мої старії... – Чи жива
Ота Оксаночка? – питаю
У брата тихо я. – Яка?
– Ота маленька, кучерява,
Що з нами гралася колись.
Чого ж ти, брате, зажуривсь?
– Я не журюсь. Помандрувала
Ота Оксаночка в поход
За москалями та й пропала.
Вернулась, правда, через год,
Та що з того. З байстрям вернулась,
Острижена. Було, вночі
Сидить під тином, мов зозуля,
Та кукає, або кричить,
Або тихесенько співає
Та ніби коси розплітає.
А потім знов кудись пішла,
Ніхто не знає, де поділась,
Занапастилась, одуріла,
А що за дівчина була…
Так так що краля! І не вбога,-
Та талану господь не дав...
А може й дав, та хтось украв
І одурив святого бога.

***

Катерина (уривок)

Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі – чужі люде,
Роблять лихо з вами…
Не слухала Катерина
Ні батька, ні неньки,
Полюбила москалика,
Як знало серденько.
Полюбила молодого,
В садочок ходила,
Поки себе, свою долю
Там занапастила…
Сидить батько кінець стола,
На руки схилився;
Не дивиться на світ божий:
Тяжко зажурився.
Коло його стара мати
Сидить на ослоні,
За сльозами ледве-ледве
Вимовляє доні:
"Що весілля, доню моя?
А де ж твоя пара?
Де світилки з друженьками,
Старости, бояре?
В Московщині, доню моя!
Іди ж їх шукати,
Та не кажи добрим людям,
Що є в тебе мати.
Проклятий час-годинонька,
Що ти народилась!
Якби знала, до схід сонця
Була б утопила…

***

Якби зострілися ми знову

Якби зострілися ми знову,
Чи ти злякалася б, чи ні?
Якеє тихеє ти слово
Тойді б промовила мені?
Ніякого. І не пізнала б.
А може б, потім нагадала,
Сказавши: снилося дурній.
А я зрадів би, моє диво!
Моя ти доле чорнобрива!
Якби побачив, нагадав
Веселеє та молодеє
Колишнє лишенько лихеє.
Я заридав би, заридав!
І помоливсь, що не правдивим,
А сном лукавим розійшлось,
Слізьми-водою розлилось
Колишнєє святеє диво!

***

Доленько моя нещасна,
За що так не любиш?
Я до тебе з словом красним,
А ти мене губиш!
Бо не знаю, як ступати,
Як на світі жити,
Молода попівна спати
Пішла в юнім літі.
Я кохав її так щиро,
Віддано і свято!
Синє небо задощило,
Перш ніж її взяти.
Квіточко моя кохана,
Зіронько невинна,
Хоч дружиною не стала,
В смерті я повинен!
Не вберіг, сумна ти доле,
Що там толкувати?
Знову сам один у полі,
Без садка, без хати…
Не у те вбрання, хоч біле,
Прощаючись, вбрали.
Краще б то було весілля
І музики грали!
Доленько моя нещасна,
За що так не любиш?
Не дала поету щастя,
То, може, погубиш…

***

Шевченко бачив кохання так само, як і свободу – без кайданів, без примусу, справжнім. І навіть якщо воно болить, навіть якщо залишає шрами – воно того варте.

Раніше Люкс повідомляв, що мережу заполонили меми і патріотичні арти з Тарасом Шевченком.