"Я бачив смерть зблизька": сповідь Єжи Гофмана про війну, Україну та Богдана Ступку

Доля Єжи Гофмана могла б послужити сюжетом для одного з його власних фільмів – єврейський хлопчик із Кракова, який тікає від нацистів до України, щоб потрапити на Сибір із "люб'язної" допомоги совєтів. Мабуть, саме тому він згодом зміг стати таким відомим не тільки серед поляків, але й українців. Особливо, після того, як зняв фільм "Вогнем і мечем". А тепер, давай з Люкс дізнайся, що каже сам метр польського кіно про свій український досвід...і не тільки.

Єжи Гофман цитати про життя

***

"Я дитиною пережив драму війни так, як сьогодні переживають ваші діти. Бачив кладовище варшавських руїн, з великим трудом відбудовували нашу країну, бо Москва нам не дозволила скористатися запропонованим Заходом планом Маршалла, який підняв з руїн за короткий час цілу Європу".

***

"Мені хотілося з ним дружити, розповідати найпотаємніше, сидіти за одним столом і дивитися один одному в очі крізь скло чарки. Таких людей у моєму житті було дуже небагато". (про Богдана Ступку)

***

"...історики, які пишуть не про Україну, а про Малоросію, тобто російські історики ще царського періоду – це ж вони створили таку термінологію: великороси і малороси. Мовляв, і ті, і другі – «роси», тобто росіяни, і немає ні українців, ні України. Ось такі речі спонукали мене створити цей фільм". (про створення фільму "Вогнем і мечем")

***

"Я б хотів, щоб молода людина, переглянувши стрічку, могла розпрямити плечі і відчути, що їй є чим пишатися, що за нею стоїть така ж велика історія, культура, якою можуть похвалитися сусідні держави. Я хотів, щоби молодий українець, хоча історія його народу непроста і нелегка, переглянувши стрічку, вийшов сповнений оптимізму, а не з відчуттям, що він якась там жертва історії". (про створення фільму "Вогнем і мечем")

***

"Моє дитинство в Горлицях було щасливим, хоч і коротким. Батьки, відомі лікарі, люблячі бабусі та дідусі. Купання в кришталевій річці Ропі, ігри з друзями в парку. Першого вересня я мав йти до другого класу... Був 1939 рік, і першого вересня ми з батьками, дідом і бабусею по лінії тата, рятувалися від бомб останнім потягом. Горіли нафтові цистерни в Ґлінику Маріампольському. Чорні хрести німецьких літаків, що низько летіли, батьківські руки, що підіймали мене майже в повітря, аби тільки дістатись далі в поле, страшні крики поранених. Тоді я вперше побачив смерть зблизька. Ми дісталися до Тернополя. Місто було повне біженців. Мені тоді було сім років. А потім увійшла Червона армія. Все військо пахло дьогтем, втертим в чоботи й пояси. Батьки влаштувалися на роботу в Дашаві, а звідти нас вислали в Сибір. Хоч як це парадоксально, але завдяки Сибіру я залишився живим, інакше б загинув у Голокості, як понад 20 осіб з моєї найближчої родини. Коли ми повернулися з Сибіру, ​​їх уже не було".

***

"Надія має велике значення в житті людини. Вона дозволяє нам пережити все, що ми не змогли б без неї пережити. Воля до виживання мобілізує всі енергетичні сили навіть у щурів. Наукові досліди показали, що серед щурів, кинутих у воду, той, який вже раніше плавав і йому дозволили врятуватися, плавав довше за решту. В нього була надія. Всі люди різні, отже ми відрізняємося і як творці. Мистецтво повинно бути просіяне через самого себе. А для мене надія — це дуже важлива, якщо не найважливіша, тема творчості".

***

"Або робиш щось з відчуттям виконання своєї життєвої місії, якого у мене ніколи не було, або, як власне у моєму випадку, щоб подарувати іншим і собі трохи задоволення. Звісно, ​​створення фільму було до біса важкою роботою. Але також задоволенням, грою, чи, як ми тут кажемо, забавою".

***

"Мій ідеал режисера — Чарлі Чаплін, фільми якого дивилися й інтелектуали, і кухарки — і ті, і ті плакали".

***

"Я хотів завойовувати глядачів розмахом, багатством і виразністю кінематографічного бачення. Особливо мене цікавила історія".

***

"Мої мрії збуваються. Я прокидаюся під спів птахів, переді мною вигляд на чудове озеро. Я можу знову рухатися, ходити. То чого ще мені бажати? До мене приїздять друзі, ми досі можемо дивитися одне на одного через скло, глибоко в очі. На жаль, нас стає все менше... Просто треба насолоджуватися кожним днем. Я насолоджуюсь".

***

"Я втілив мрію свого життя, але по-справжньому пишаюся лише своєю донькою Йоанною Гофман, яка живе в США. Вона співпрацювала зі Стівом Джобсом і є співвідповідальною за успіх компанії Apple. Роль Йоанни у фільмі «Стів Джобс» зіграла велика акторка Кейт Вінслет. Також я пишаюся своїми онуками — Єремою і Ґабріелем, які разом із матір'ю відвідують мене щороку на Мазурах".

***

"Я не вважаю, що патріотизм належить якійсь партії. На мій погляд, це просто обов’язок кожного громадянина".

***

"У мене завжди була душа бійця. Я був здатен стиснути і зуби, і кулаки. Пройшов досить сувору школу життя. У 13–14 років ми вже були дорослими".

Топ цитат з книг Стівена Кінга, які тобі варто прочитати.