Юлія Саніна: "Моя дитина для мене — це щось чудесне"

Люкс запускає серію чудесних інтерв'ю із зірковими супербатьками. У них ми спробуємо розібратися, як виховати дитину, аби в дорослому віці вона не зверталася до психологів. Дізнаємося, як селебрітіс справляються з дитячими істериками, маніпуляціями та протестами; чи прагнуть у майбутньому контролювати їхні життя; які цінності прищеплюють змалку та які б поради дали собі на початку батьківства. Це будуть легкі матеріали з ноткою гумору, де наші зіркові тати й мами поділяться своїми поглядами на сучасне виховання дітей.

Своїми знаннями поділилася фронтвумент гурту "The HARDKISS" Юлія Саніна. Співачка разом із чоловіком, продюсером Валерієм Бебком виховують 9-річного сина Данила. Чи балують зіркові батьки хлопчика, чого його вчать і як інколи можуть насварити – про все дізнавайся в ексклюзивному матеріалі Люкс.

Якою мамою ви себе уявляли в дитинстві і якою зараз є?

- Якщо дивитись на себе збоку, здається, я дуже відповідальна мама. Безмежно й безумовно люблю свою дитину. І трохи тривожна мама — це теж про мене. Ця тривожність дуже заважає і в вихованні, і в моєму самопочутті. Але є, як є.

Як гадаєте, материнський поклик закладений від народження у жінок чи він проявляється з часом?

- Мені здається, це дуже індивідуально. Можу говорити лише за себе. У мене материнський поклик, напевно, "прокинувся" тільки тоді, коли я дізналася, що вагітна. До того я завжди досить спокійно ставилась до дітей і немовлят — без особливих емоцій. Але коли з’явилася моя власна дитина — це справді все змінило. Змінило мене, змінило моє життя.

Моя дитина для мене — це щось чудесне.

Найбільший міф про материнство, який вас лякав?

- Мене тривожили процеси, які почнуться після народження дитини: як доглядати за малечею, як зробити все правильно. Ми з чоловіком — дуже відповідальні батьки, навіть ходили на курси для майбутніх батьків. Мені здавалося, що це все дуже складно: стільки деталей, стільки нюансів! У мене були списані зошити. Але, як виявилось, разом із народженням дитини приходить якесь інтуїтивне знання, інтуїтивне розуміння: як потрібно доглядати, піклуватися, що робити, коли і як реагувати. Звичайно, читалися додатково книги і дивилися програми, ми підходили до цього відповідально, але й інтуїція дуже сильно допомагає.

Як не виховуй дитину, вона все одно потім пропрацьовуватиме все в психолога. Як виховати дитину, аби в дорослому віці вона не зверталася до психологів? Які риси характеру повинні бути у батьків, аби вони виховали щасливих дітей?

- Мені здається, як би батьки не намагалися бути хорошими, ми всі — живі люди. І так чи інакше, навіть не замислюючись, можемо щодня якось морально травмувати тих, хто нам близький.

Найголовніше — це любити свою дитину такою, якою вона є. З її характером, звичками, особливостями. Приймати її повністю. Бо, напевно, лише батьки здатні любити по-справжньому безумовно. І найголовніше — бути прикладом.

У нас в сім'ї, якщо чогось навчаємо дитину, а самі не робимо так — так не приймається. Усе, чого ми навчаємо сина, ми показуємо на власному прикладі.

Як справляєтеся з дитячими істериками й маніпуляціями?

- Нам дуже пощастило. Від самого початку ми спілкувалися з сином як з дорослою, розуміючою людиною. Ми завжди давали йому слово, завжди питали його думку. Нам пощастило, у нас майже не було істерик. Звісно, як і всі діти, він іноді намагається нами маніпулювати. Але головне — вчасно зрозуміти, що це саме маніпуляція. Якщо ми це помічаємо — говоримо про це прямо. Іноді навіть разом сміємося з того, що ми його "розкусили". Ми говоримо як дорослі люди про все, що відчуваємо. Якщо нам щось неприємно чи не подобається — кажемо про це синові. І навпаки. Ми дослухаємось одне до одного.

Як сварите сина? Які методи виховного процесу практикуєте?

- Ми намагаємося проводити паралелі з дорослим життям.

Одна з важливих функцій батьків — підготувати дитину до самостійного життя, щоби дитина могла впоратися у самостійному плаванні.

Ми просто показуємо: якщо доросла людина не працює — у неї немає заробітку. Якщо людина не займається спортом — будуть проблеми зі здоров’ям. Це причинно-наслідкові зв'язки, які можна перекласти на життя дитини. Якщо ти не прибрав у кімнаті — буде брудно, і ніхто, навіть чарівна фея, це за тебе не зробить. Якщо не зробив уроки — гаджети й мультики зачекають, поки ти зробиш свою справу. Спочатку ти робиш те, що входить в твої обов’язки, а потім отримуєш за це якусь винагороду та те, що тобі подобається. Це все про причинно-наслідкові зв’язки.

Чимало людей вважає, що балувати дітей – не варто. Чи погоджуєтеся з цією думкою?

- Балування — це різне поняття для всіх. Ми нескінченно проявляємо свою любов до сина: заціловуємо, любимо, обіймаємось, багато сміємося і бавимось разом. Але я не вважаю це балуванням. Що стосується, наприклад, потоку іграшок, постійних покупок всього, чого забажає душа — тут ми, навпаки, досить строго обмежуємо. У нього є кишенькові гроші на тиждень — і він вчиться ними розпоряджатися. Поки що витрачає їх одразу, не задумуючись. Але він так вчиться ними керувати – і ми сподіваємось, що з часом він навчиться накопичувати й планувати свої витрати на щось більше і справді важливе. У плані фінансів і розваг ми намагаємось не балувати.У дорослому світі нічого не падає з неба просто так. Часто потрібно пройти довгий і складний шлях, щоб досягти своєї мети. Тому ми вчимо сина терпінню і вмінню любити сам процес, а не лише результат і ціль. Якщо хочеш чогось — досягни цього, назбирай, заощадь десь, щоб потім купити щось дорожче. Ми намагаємося зробити так, щоб кінцева мета, наприклад, іграшка, не була легкою здобиччю. Бо, на жаль, у дорослому житті так ніколи не буває.

Які цінності й риси характеру розвивали й далі продовжуєте розвивати в синові?

- Ми завжди намагалися цінувати й оберігати його особистість, його характер — яким би, можливо, "незручним" він не здавався для нас у плані виховання.

Це дуже цінно — коли дитина може бути відвертою з батьками, коли в сім’ї є довіра і вона може бути собою. Ми хочемо, щоб він зберіг це і в суспільстві.

Він від природи добрий хлопчик, ми наголошуємо на цих прекрасних рисах, але не забуваємо, що добрий не дорівнює слабкий та піддатливий. Вчимо не поступатися своїм цінностям і своєму баченню. Вчимо ставити питання, не приймати все на віру, ставити все під сумнів, шукати свою істину. Розповідаємо, що в світі багато добрих, прекрасних людей, але й багато зла теж є. Намагаємося бути максимально правдивими щодо того, як ми бачимо світ, щоб він, ставши дорослим, міг сам розібратися, як бачить його він.

Сьогодні батьки діляться на два табори: ті, хто хоче стати для дитини другом, якому вона б довіряла, інші ж прагнуть поваги, дисципліни (навіть просять, аби на "ви" до них зверталися). Що для вас важливіше й чому?

- У нашій сім’ї ми намагаємося поєднувати і те, і інше.

Головне — щоб дитина не боялася батьків.

Довіра й любов завжди на першому плані. З батьком у Дані більш, можливо, дружні стосунки, а зі мною — все ж таки "мама-син", піклування. Повага — це обов'язково, але не треба плутати повагу зі страхом.

Як мамі, яка працює, виокремити час на спілкування з дитиною? Які ваші улюблені спільні заняття?

- Це завжди пошук балансу, і я особисто часто переживаю, що десь його втрачаю. Але навчилася повністю звільняти вихідні для сім’ї. Планую всі робочі справи на першу половину дня, щоб вечори були вільні. Ми багато гуляємо на свіжому повітрі, любимо ходити в гори, подорожувати. Граємо в настільні ігри, разом у падл-теніс і навіть у PlayStation, багато говоримо.

Чи маєте няню (скільки)? Як обирали? Чи не боялися натрапити на не ту людину? Чи були проблеми з нянями? Скільки часу син проводить із нянями?

- У нас ніколи не було няні. По-перше, у нас прекрасні бабусі й дідусі, які з радістю відгукнулися допомогти нам, працюючим батькам, і повністю закривали це питання. Ідея залишити немовля з незнайомою людиною мене, як тривожну маму, завжди трохи лякала. Але я знаю, що багато сімей успішно користуються послугами нянь, і няня часто стає частиною родини — це прекрасно. Але ми змогли обійтися без цього.

Чи збігаються у вашій родині методи виховання дітей?

- Щодо виховання — у нас сходяться методи, і стосунки тільки зміцнилися. Я завжди бачила в чоловікові потенційно дуже гарного батька: чутливого, люблячого, активного. І так і сталося. Ми планували і готувалися до народження дитини. Я була впевнена у своєму чоловікові.
У нас усе на рівних — 50 на 50 як у роботі, так і в батьківстві. Ми разом виконували всю батьківську рутину від початку: від зміни підгузок до сидіння з дитиною по ночах — усе порівну. Тому, коли чую, що дівчата роблять усе самі, мені відверто дуже шкода.

Чи говорите про війну з сином? Які питання ставить син?

- Обов'язково говоримо. Даня — дорослий хлопчик, щоби зрозуміти все, про що ми йому розповідаємо. Він не бачив війни, не чув вибухів чи сирен — він знає про війну лише з наших розповідей. Але ця тема дуже часто порушується в нашій сім’ї. Ми відверто розповідаємо, що відбувається в країні, що зараз переживають діти в Україні, що призвело до війни і чому вона досі триває. На всі ці складні питання ми намагаємося відповідати простою і зрозумілою для дитини мовою.

Яку пораду дали б собі на початку материнства?

- Мені здається, я робила все, як відчувала, правильно. Не можу пригадати якихось особливих помилок чи моментів, коли б я зробила щось не так. Єдине, про що шкодую, що не друкувала більше фотографій. Зараз більшість з них цифрові, і вони десь губляться. Але реально класно погортати альбом з дитячими світлинами або фото вагітності — це справжнє задоволення.