Зірковий бліц: Григорій Бакланов про табу в роботі, публічні сварки й Оскар

Один із нещодавніх інсайтів, які я усвідомив, – це те, що все відбувається тоді, коли має відбуватися. У потрібному місці, у потрібний час. Кожна людина, яку ми зустрічаємо, зустрічається нам не просто так. Усе це треба цінувати.

Сьогодні не можна мовчати про будь-що, що вас турбує, але краще не говорити гучні заяви і брудні слова, які можуть вирватися при реакції на якісь речі. Бо цим ви можете образити когось даремно або зробити собі гірше.

Найвища похвала для мене – це визнання тих колег, які для мене є взірцем і прикладом. Як в професійному, так і в моральному плані.

Моє табу в роботі… жодних табу. Максимально виходити за межі себе.

Сучасному чоловіку пасує виховання, а робить його непривабливим заздрість і жіночність.

Мої найголовніші перемоги – те, що я зміг комусь допомогти в цьому світі.

Відчуваю вдячність кожній людині, яку я в житті коли-небудь зустрів.

Я залежний від багатьох речей. І не кидаю їх, тому що, мабуть, щось мені в цьому треба.

Зі своїх минулих звичок зараз вважаю недоречною іти проти своєї волі і брехати.

Найболючіше "ні", яке доводилося чути, – це відмова в проекті після того, як сказали, що мене затвердили.

Тепер я ціную в людях самодостатність і бажання рухатися.

Я відчув себе дорослим … здається, ще не відчув.

Публічні "срачі" під час війни – це ознака того, що у людей є багато вільного часу. І вони його спрямовують явно на найгірше, чим може займатися людина.

Якби в мене була можливість "переграти" якусь свою роль заново, то це була б роль Лавріна із "Кайдашевої сім'ї". Тому що там багато чого ще можна зіграти, і зараз би я це зробив зовсім по-іншому.

Якби я отримував Оскар або Еммі, то в першу чергу подякував би всім, хто в мене завжди вірив. Кожній людині, яка мені говорила, що у мене це вдасться. Яка бажала мені реалізувати себе, зробити кожну ціль і досягнути тієї мети, яка в мені закладена.