Актор Володимир Гладкий про водійський досвід у 11 років, волонтерство та новий український серіал

З 24 березня глядачі побачать популярного актора Володимира Гладкого у прем'єрному серіалі "АТП Перевізники" на каналі ICTV2, де він грає водія-експедитора. Сам актор в 11 років вперше сів за кермо, а коли Володимиру було 15 – купив свій перший "Жигуль". І взагалі, він рано подорослішав і навчився сам відповідати за себе… Про дитинство, війну, волонтерство, новий серіал і власні мрії розповідає актор в розмові з Люкс.

Новий серіал "АТП Перевізники" оповідає про будні водіїв-експедиторів, які доставляють вантажі в будь-які куточки нашої країни. Дорогою вони потрапляють у несподівані пригоди, але завжди розрулюють будь-які складні ситуації. Володимир Гладкий зіграв водія Семена Зозулю – веселого, оптимістичного і геть безвідповідального хлопця, який у АТП отримає новий життєвий досвід…

Напередодні прем'єри актор розповів про новий проєкт, машини і життя.

– Володимире, ви в серіалі граєте такого розбишаку-водія. А в житті взагалі водите автівку?

– Так, але категорії на вантажну не маю, на жаль. Проте в мене була історія, коли довелося сісти за кермо фури – невеликої трьохтонки. У мого брата дві фури, і йому терміново потрібно було повертатися на базу, а водій захворів. Тож я сів і доїхав на фурі з Одеси до Білої Церкви. Було стрьомно, особливо на блокпостах – об'їжджати ці зигзаги з бетонних блоків. Трохи пітнів, звісно, але загалом нормально доїхав. Хоча на самих зйомках "АТП" нас у фуру не пускали, ми на ній не їздили.

– Вам хотілося самому кермувати в серіалі?

– Так! Я казав: "Давайте! Скільки тут: я виїду, проїду". Але продюсери перестраховувалися: "Ні в якому разі не можна, у нас тут машини і так розбивали". Тому ми не їздили. Для цього були дублери.

Обов'язково подивіться серіал "АТП Перевізники" – сподіваюся, вам він сподобається!

– У якому віці ви взагалі сіли за кермо, і якою була ця перша машина?

– Я почав водити дуже рано. Батько садив мене в 11 років. В той самий час я вже на тракторі їздив із дядьком – він дозволяв. А у 15 років зі мною сталася цікава історія: я здав дуже багато металобрухту і купив свій перший "Жигуль".

Колись на кладовищі ставили металеві огорожі – вони деякий час були популярні, а потім люди зрозуміли, що це зайве, плюс ці залізки заростали травою. І всі ці огорожі почали викидати на смітник, на узбіччі кладовища. У нас у селі вони лежали дуже-дуже довго.

І у мене тоді з'явилася ідея! Я замовив вантажну машину – мама якраз на заводі працювала, зібрав хлопців, дав їм по 5 гривень (пам'ятаю), щоб допомогли, і ці огорожі здав: дві машини вивіз. І пам'ятаю, що купив собі новий спортивний костюм, кросівки і "Жигуля" за 300 доларів. Правда, потім його продав, бо він був гниленький, але це була моя перша машина – і в 15 років я вже був із тачкою.

Потім у мене ще мотоцикл був класний, але і його продав…

– Ви ще на мотоциклі ганяли?! А що за "агрегат"?

– Так, був у мене ІЖ "Планета-4". Мені було 13 років, коли він у мене з'явився. Я його тоді купив, а там коляска навіть у пакеті ще була, як зараз пам'ятаю. Ми якраз тоді гараж орендували, то він там стояв. Я на ньому поїздив певний час і продав якомусь наркоману за 700 гривень.

– Як батьки ставилися до ваших пригод? Та й самому не страшно було?

– Я вважаю, що чим більше батьки обмежують у чомусь, тим гірше: діти вириваються і роблять щось страшне. Мої батьки насправді мене відпускали скрізь. Батьки повинні спрямовувати, а не обмежувати. Я пам'ятаю цих першокурсників і першокурсниць, які виривались з батьківської опіки і починали бухати, мали безпорядочні звязки.

Я з бідної сім’ї, у мене батьки їздили весь час на заробітки, тому я жив то у тітки, то ще десь. Але насправді ця самостійність та рання відповідальність – це визначальне.

– А на чому зараз їздите?

– Зараз у мене Hyundai ix35 – такий собі "джипік" на автоматі. Нещодавно ще батькові купив Renault Logan. У сім’ї має бути дві машини: на одній зараз їздить моя дівчина, а інша – для підстраховки.

– Можливо, мрієте про якусь автівку?

– Знаєте, якось з початком війни переоцінилися мої фінансові цілі: до війни ти хотів більшу квартиру, класну тачку. Але з війною все переоцінилося. Зараз думаєш: я краще трохи більше задоначу, ніж буду щось купувати. Так, є класні тачки, наприклад, Volkswagen ID.4, електрокар, але не сказати, щоб я зараз прямо хотів купити якусь машину. Так, проїхатися, можливо, але цього й достатньо. Тому мрії про дорогу машину в мене зараз немає.

Особливо зараз. коли возимо волонтерську допомогу. Війна дуже сильно змінює цінності. Навіть якісь конфліктні ситуації, які відбуваються в театрі чи на зйомках, коли повертаєшся зі Сходу, розумієш, що це все така фігня в порівнянні з тим, що відбувається там. І психологічно це допомагає в цивільному житті. І знову ж таки, у фінансовому плані ти розумієш, що тобі достатньо того, що маєш.

– Ви часто возите допомогу нашим військовим. Ви це робите від якоїсь організації чи самостійно?

– Волонтерку ми збираємо і від себе, і з різними організаціями. От якраз з волонтером Олегом Волинцем тільки повернулися. Завозили швидку та машину з ремонту, а забрали інші машини та іншу швидку на ремонт. Це була довга поїздка, майже три доби, але намагаємося допомагати, як можемо. То Starlink збираємо, то ще якусь допомогу надаємо.

Це не для конкретної бригади. Зараз возили для 46 ДШБ, та й іншим. Різні бригади, різні напрямки: Запорізький, Харківський, Донецький. Були під Кураховим. У мене потім, коли повернувся, не було такої гнітючої безвиході. Я тоді поспілкувався з такими позитивними хлопцями, які дійсно надихнули.

– Вас так багато оточують автомобілі, а от цікаво: любите автоспорт?

– Дуже люблю "Формулу-1". Передивився весь серіал "Drive to Survive" на Netflix. До речі, нещодавно дивився серіал про Айртона Сенну та фільм "Форд проти Феррарі". Мене цікавить, як люди та їхній організм витримують такі навантаження. А ще емоційна складова: сьогодні ти лідер, а завтра розбив два боліди, не витримав тиску, не показав результат і вже нікому не потрібен. Треба бути надзвичайно стресостійким.

Це як і в нашому житті, в нашій професії: сьогодні ти знімаєшся, потрібен, а завтра – раз – і ніхто вже не згадує. Думаю, це вчить, що насамперед треба бути людиною, бо зірковість – це другорядне. "Формула-1" мене цьому навчила. І з Сенною так само: мені цікаво дивитися, яким він був цілеспрямованим, хоч і мав трагічну долю. Але він увійшов в історію як людина, яка принесла в цей світ щось позитивне та важливе. Хочу так само.

Не прогав також зірковий бліц із SKYLERR.