Ірина Горова: "До материнства треба дорости"

Люкс запускає серію чудесних інтерв'ю із зірковими супербатьками. У них ми спробуємо розібратися, як виховати дитину, аби в дорослому віці вона не зверталася до психологів. Дізнаємося, як селебрітіс справляються з дитячими істериками, маніпуляціями та протестами; чи прагнуть у майбутньому контролювати їхні життя; які цінності прищеплюють змалку та які б поради дали собі на початку батьківства. Це будуть легкі матеріали з ноткою гумору, де наші зіркові тати й мами поділяться своїми поглядами на сучасне виховання дітей.

Своїми знаннями поділилася СЕО pomitni Ірина Горова. У бізнесвумен двоє дітей – донька Наталя та син Андрій. Чи мріяла Ірина змалку стати мамою, як у дитинстві мирила дітей, чи заважав колись сину й доньці статус зіркових батьків, навіщо Андрій працює з психологом і які цінності розвиває знаменита матуся в нащадках – про все дізнавайся в ексклюзивному матеріалі Люкс.

Ірино, якою мамою ви себе уявляли в дитинстві і якою зараз є?

- У дитинстві я не уявляла себе мамою. І, на відміну від моїх однолітків-дівчаток, у доньки-матері з ляльками не грала. Мій максимум — коли я підстригла дорогу німецьку ляльку, яку мама десь дістала. Вона була розміром зі справжню дитину, і мені стало дуже цікаво, як її волосся прикріплено до пластикової голови (сміється). В основному я гралася в машинки — найулюбленішою в мене була швидка допомога, бігала з хлопцями по дахах гаражів, будувала халабуди, грала в "козаки-розбійники"… А зараз я мама-друг. І, вважаю, що це найкраща форма материнства. Я дуже люблю своїх діток і намагаюся зробити для них усе найкраще.

Як вважаєте, материнський поклик закладений від народження у жінок чи він проявляється з часом?

- На мою думку, він закладений природою, але проявляється у когось більше, у когось менше. Хтось із дівчат уже змалечку мріє про материнство, про дітей. А комусь, як мені, у дитинстві більше до вподоби гратися машинками. Хтось хоче народити якомога раніше, а хтось і в 40 років не готовий — і це все окей. Окрім того, що цей поклик закладений, величезну роль грає середовище, де жінка формується.

Найбільший міф про материнство, який вас лякав?

- Найбільше мене лякало те, що весь свій час я повинна буду витрачати на дітей. А ще мене дуже турбувало, що дитина постійно плаче, і ти не можеш поспати. І це не міф, а правда, з якою я зіштовхнулася й зрозуміла, що бути батьками — дуже непросто.

До материнства треба дорости.

Першу дитину я народила у 19: для мене тоді все було цікавим, але цікавість ця була нестабільною. Сьогодні хотілося бути мамою, а завтра — ні (сміється). Виявилося, що з дітьми дійсно дуже складно — особливо на початку. Але всі ці труднощі повністю компенсуються.

Як не виховуй дитину, вона все одно потім пропрацьовуватиме все в психолога. Як гадаєте, що пропрацьовуватиме ваш син і що, можливо, уже пропрацьовує донька? Які риси характеру повинні бути у батьків, аби вони виховали щасливих дітей?

- Гадаю, дуже важливо з самого початку закладати в дітей важливі сенси: любов, прийняття, повагу до батьків, бажання навчатися тощо. Любити, оберігати, обіймати, дарувати тепло — з першого моменту життя. Але й пам’ятати, що дитина — це окрема людина, окремий світ. Неможливо щось зі своєї голови просто взяти та перекласти в голову іншій людині. Можна тільки направити. До того ж великий вплив має генетика, багато чого залежить не лише від виховання, а й від того, як склалися хромосоми.

Щодо психологів — це класно та ефективно, коли це робиться превентивно. Не тому, що вже сталася якась велика проблема, а тому, що ми її намагаємося передбачити. Ми зараз таке практикуємо з Андрієм — попрацювати з психологом нам порадила школа. Зараз такий вік, 16 років, коли глибина довіри дитини до батьків зменшується, з’являється сильне прагнення до самостійності, починається сепарація… Добре, коли поруч є хтось неупереджений, кому можна довіритися, хто все розкладе в голові по поличках — щоб дитина сама дійшла до правильних для себе висновків. Донька не ходила до психологів у дитячому віці, а зараз вона вже доросла самостійна людина, і в неї окреме життя. Тож треба про це питати в неї.

Як справлялися з дитячими істериками чи маніпуляціями? З ким складніше було знайти мову – з Наталею чи Андрієм?

- Я намагаюся будувати зі своїми дітьми дружні стосунки, щоб вони могли мені все розповісти, знаючи, що їм за це від мене не прилетить.
З Наталкою в нас майже не було проблем. Траплялись якісь окремі випадки, але ми завжди намагалися домовлятися. У нас загалом дуже теплі відносини — вона завжди може зі мною поділитися усім.

З Андрієм трішки складніше — бо він хлопець, і в деяких питаннях потребує чоловічої підтримки. Звичайно, ми сваримося іноді. Він вибудовує свою самостійність, я — повагу до себе. Іноді ми прям файтимося (сміється). Але завжди намагаємося все вирішити, щоб проблема не заглиблювалася. Розмовляємо, доносимо одне до одного: чому мене це бентежить, чому я так себе поводжу. Тут нам дуже допоміг психолог — не сперечатися, а намагатися зрозуміти одне одного.

Моя порада — будувати дружні стосунки з дітьми, не ламати їх, а намагатися чути, розуміти та іноді підлаштовуватися

З якими труднощами зараз зіштовхуєтеся в комунікації з дорослими дітьми?

- Донька живе своїм життям, в неї вже своя сім’я, тому труднощів немає — є теплі зустрічі й класно проведений час разом. Андрій скоро буде в onboarding школі, і ми будемо дуже рідко бачитися — тому зараз насолоджуємося кожним моментом спілкування одне з одним

Як мирили й мирите між собою дітей?

- Не було в нас такого, що вони між собою сильно сварилися. Коли я бачила, що вони сперечаються, намагалася повпливати на обох і підштовхнути помиритися.

Зараз для мене найбільший виклик — зберегти між ними зв’язок. Це взагалі найбільший виклик для всіх українських сімей — підтримувати теплі стосунки та спілкування, коли всі родичі розкидані по світу. Ми створили велику групу в месенджері Big family, де об’єднали всіх рідних. Я намагаюся робити якісь спільні відпочинки, ось зараз ми з Андрієм майже на місяць їдемо до Наталки, і вона до нас постійно приїжджає.

А як сварили дітей? Якими методами наказували?

- Я могла гиркнути, заборонити кудись йти, вигадувала різні інструменти, щоб мотивувати щось зробити — якісь таблички з балами, які накопичувалися протягом тижня за хороші оцінки чи прибирання вдома. Але діти швидко розібралися, як це все пофіксити, поки мама постійно на роботі (сміється). З донькою мені вистачало погляду — вона його боялася більше за будь-які слова. З Андрієм іноді вдавалася до ультиматумів — не тому, що це найкращий спосіб, а тому, що не завжди вистачало терпіння спокійно пояснювати.

Які цінності й риси характеру розвивали й далі продовжуєте розвивати в синові й доньці?

- Чесність, трушність, відкритість у спілкуванні, теплота у сімейних стосунках, обов’язкова любов до розвитку… В Андрія вкладала повагу до жінок, а в Наталку — справжність в усьому і працездатність.

Сьогодні батьки діляться на два табори: ті, хто хоче стати для дитини другом, якому вона б довіряла, інші ж прагнуть поваги, дисципліни (навіть просять, аби на "Ви" до них зверталися). Що для вас важливіше й чому?

- Однозначно бути дітям другом, мати з ними теплі стосунки, де панує довіра та відкритість. Я не вірю, що в сучасному світі працює "повага через страх" — це точно не мої сенси. Для мене важливо любити, довіряти, підтримувати, навчати правильних речей і показувати своїм прикладом. Обираю м’яку силу — на противагу великої дистанції з батьками.

Як мамі, яка працює, виокремити час на спілкування з дитиною? Які ваші улюблені спільні заняття?

- Це дійсно дуже складне питання. Ми весь час шукали і вигадували якісь комбінації. Коли діти були маленькими, у суботи-неділі ми їхали кудись в парк чи на атракціони. Потім, коли в нас з’явився песик Жорік, всі разом з ним гуляли. Потім зробили традицію вихідними — сніданки не вдома. Зараз ми з Андрієм почали грати в шахи — і це дуже класний спосіб проведення часу разом. Ще періодично переглядаємо з ним різні цікаві фільми — ось нещодавно "Люсі" подивилися.

Чи контролюєте (контролювали) життя дітей? Впливали на їхній вибір?

- Звичайно, як і більшість батьків, контролювала, питала, що там з уроками… Зараз Андрій вчиться в школі, яка має спеціальну програму, в якій я можу дивитися його відвідування, запізнився він чи ні, оцінки тощо. Це дуже зручно. Жорсткого контролю немає, є в нас головне правило — він має бути завжди на зв’язку. У такі жахливі часи, у які ми живемо, це прям обов’язково. Якщо він не відповідає, є трекинг телефону, щоб я знала, де він знаходиться

Зірковий статус вашої родини впливав на виховання дітей? Чи не заважало їм те, що мама й тато – впливові люди?

- Це дуже заважає дітям. На початку вони не розуміють, наскільки насправді важко заробляються гроші, їм здається, що весь світ обертається навколо популярних людей. Далі вони стикаються з тим, що їх поважають не як особистостей, а тому, що в них відомі батьки. Тут навішуються всі ці ярлики "син того-то" / "донька того-то" — і починаються проблеми. Хоча, можливо, для когось це й ок.

Наташа колись працювала в нашій компанії, а потім попросилася "на волю", почала власний шлях, тому що їй було дуже важливо бути "Горовою Наталею", а не "донькою Горової". І в неї все вийшло. Андрій — так само: на початку з татом і передачі проводив, і блоги знімав, і до зірок приходив. А в якийсь момент сказав: все, я більше не хочу бути сином Потапа чи Горової, я хочу бути окремою самостійною людиною, і щоб мене поважали тому, що я саме такий. Найкраще це проявилося, коли на початку повномасштабного вторгнення він жив в Європі, ніхто там не знав, чий він син, він зробив нову сторінку в інстаграмі, і завойовував увагу та повагу самотужки.

Мої діти не хочуть користуватися цим впливом, кажучи: "А ви знаєте, хто мій батько чи мама?!". І я дуже поважаю їх за це.

Головне правильно мами Ірини Горової у вихованні дітей – як воно звучить?

- Любити дітей, довіряти їм, не бути мамою-квочкою, а давати дітям свободу пізнавати цей світ через власний досвід.

Яку пораду дали б собі на початку материнства?

- За усією любов’ю до дитини не забувати, що росте нова людина, яка матиме свій власний життєвий шлях.