Олександр Довженко: як сільський хлопець з Чернігівщини підкорив світ кіно і Чарлі Чапліна

"Україна в огні", "Земля", "Звенигора", "Арсенал" - всі ці культові фільми зняла одна людина. А саме Олександр Довженко, день народження якого ми відзначаємо саме сьогодні. Люкс зібрав цікаві факти про українського режисера про які ти, навіть, не здогадувалась.

Олександр Довженко дитинство

10 вересня 1894 року в селі В'юнище на Чернігівщині (нині частина Сосниці) народився хлопчик, якому судилося стати тим, кого Чарлі Чаплін назве єдиним творцем-мислителем серед слов'ян. Правда, тоді це було зовсім не очевидно.

Прізвище Довженко має досить поетичне походження – у XVIII столітті предок майбутнього режисера Федір Величко переїхав з Полтавщини на Чернігівщину. Весь рід був козацького стану, і всі чоловіки відзначалися статурою. На місцевому діалекті їх почали називати "довгими", а згодом – Довженками. Такий собі давній український брендінг за зовнішністю.

Сім'я жила за суворими законами того часу: у Петра й Одарки народилося 14 дітей, але до працездатного віку дожили лише двоє. В автобіографічній "Зачарованій Десні" Довженко згадував, як за одну ніч померли чотири брати від хвороби – їх у селі називали "соловейками" за вміння гарно співати. Матір він описував як жінку, "народжену для пісень, яка проплакала все життя".

Олександр Довженко родина

Тож і майбутній режисер успадкував любов до співу від своєї матері. Коли навесні розливалася Десна, Сашко організовував справжні концерти на воді – збирав до 15 дівчат і хлопців у батьків баркас, грав на гітарі чи балалайці та співав. Це, мабуть, і були перші паростки режисерського таланту – вміння створювати атмосферу і захоплювати аудиторію.

Сім'я була неписьменною, крім діда Семена, який виконував функції сімейного бухгалтера. Батько Петро Семенович так часто потрапляв у халепу на ярмарках через невміння рахувати, що мусив завжди брати з собою діда. Можливо, саме ці епізоди сформували в ньому палку мрію дати всім дітям освіту.

Малому Сашкові навчання давалося легко – він був відмінником і особливо любив математику. Але його справжньою пристрастю стало малювання.

Хлопець міг нашвидкуруч створити портрети друзів, а коли папір закінчувався, малював на ріжках материної білої хустки. Уяви собі Одарку Єрмолаївну, яка йде в церкву в хустині, прикрашеній дитячими малюнками.
Однокласник Іван Тишина згадував: Сашко не любив активні ігри, але вмів збирати навколо себе дітей і розповідати їм захоплюючі історії. Частково переказував прочитане з Сосницької міської бібліотеки (де перечитав майже все), частково фантазував самостійно.

Коли вибір диктує економіка

1911 року Довженко вступає до Глухівського вчительського інституту, і тут починається перша життєва іронія: він обрав педагогічну освіту не через покликання, а через стипендію в 120 карбованців на рік. У сільських дітей тоді було лише два варіанти: духовна школа з подальшим університетом або педагогічні виші. Олександр обрав менше зло.

Але й тут доля показала характер: перші два роки стипендію він не отримував через погану успішність. Довелося підпрацьовувати репетитором – життя одразу навчило поєднувати кілька діяльностей.
Після закінчення інституту кілька років працював учителем на Житомирщині, викладаючи природознавство, географію, фізику, історію, малювання і, навіть, гімнастику. Універсальний педагог – мрія будь-якого сучасного директора школи.

Політичні метаморфози

Молодість у Довженка була, м’яко кажучи, неспокійна. Закінчив училище - і одразу занурився у самостійницький рух. У 1918–1919 роках воював у армії УНР, в лавах Чорних гайдамаків під командуванням Симона Петлюри. Серйозно. За це його потім роками називатимуть "петлюрівцем" і "націоналістом" - а тоді такі слова могли зламати життя.

Коли армія УНР відступила, Довженко потрапив до більшовиків - і все йшло до розстрілу. Але доля підкинула йому шанс: його врятував партійний діяч Василь Еллан-Блакитний.

І тут починається найцікавіше: згодом Довженко казав, що вступив до компартії. Але от документів - жодних. Дослідники припускають, що це була така собі "легенда" - стратегія виживання. Бо тоді, аби жити, іноді треба було не лише талантом користуватися, а й уміти переписати власну історію.

Дипломатичні пригоди: коли службовий обов'язок відкриває нові горизонти
Уяви, тобі трохи за тридцять, ти працюєш в дипломатії, і щодня - папери, звіти, формальності. Саме в такій рутині опинився Олександр Довженко у 1921 році, коли його відправили працювати спершу в Польщу, потім у Німеччину.

Але замість того, щоб "сухо" виконувати обов’язки, він дозволив собі дивитись ширше. Театри, кіно, галереї, зустрічі з митцями - усе це надихало його значно більше, ніж кабінети. Він почав малювати. Не просто для душі - настільки серйозно, що отримав стипендію на навчання в художній школі у Берліні.

І от він - не лише дипломат, а вже художник-експресіоніст. З виставками, новими знайомствами та абсолютно іншим поглядом на світ.

Пізніше він скаже: "От побачив, що таке європейське кіно, то можна вертатися додому."

Мистецька еволюція

Влітку 1923 року Довженко повертається в Україну – в Харків, який тоді був справжньою оазою мистецтва. Стає учасником ВАПЛІТЕ, після розпаду якої зближується з ВУФКУ (Всеукраїнське фотокіноуправління), працює художником плакатів. Поступово переходить у світ кіно.

У 32 роки починає працювати на Одеській кіностудії. Перші фільми – дитяча комедія "Вася-реформатор" і "Ягідка кохання" – популярності не здобули. Але це були лише розминки.

Олександр Довженко фільми

Перший серйозний успіх принесла трилогія "Звенигора-Арсенал-Земля". "Звенигора" (1928) показала історію України від скіфської епохи до радянських часів і підкорила Європу, США та Канаду. "Арсенал" (1929) розповів про придушення більшовицького повстання на київському заводі, але в "дзеркальній" версії – Довженко брав участь у штурмі заводу в лавах УНР, але в фільмі показав протилежну сторону.

А потім з'явилася "Земля" (1930) – стрічка, яка стала надбанням українського кінематографа і була... заборонена в СРСР на дев'ятий день після прем'єри. Парадокс радянської культурної політики в дії.

Перфекціонізм у деталях

"Земля" – це не просто фільм про колективізацію. Це поетична розповідь про зв'язок українського народу із землею, багата на символи. Трактор, що розорює стежку, символізує розрив селян із землею. Яблука постають як символи безсмертя і домівки – недаремно Довженко особисто посадив яблуневий сад біля Київської кіностудії.

Режисер був надзвичайно вимогливим. Коли для зйомок "Землі" взимку потрібні були яблука, колеги пропонували зробити бутафорські. Довженко відмовився і наказав привезти справжні з Кавказу – за чималі гроші, але заради автентичності.

Цікавий факт: провівши дитинство на Десні, режисер так і не навчився плавати. Але під час зйомок заходив у воду, щоб показати операторам, як він бачить кадр. Колеги завжди тримались поряд для підстрахування.
Світове визнання попри заборони

"Земля" здобула міжнародне визнання незважаючи на радянську заборону. Фільм дивилися Герберт Веллс і Альберт Ейнштейн. Стрічка досі входить у дванадцятку найкращих фільмів усіх часів і за версією ЮНЕСКО є однією з п'яти головних стрічок світової історії.

Чарлі Чаплін сказав про Довженка: "Слов'янство дало світу кінематографа лише одного творця – мислителя і поета Олександра Довженка". Непогано для хлопця з Чернігівщини.

Компроміси виживання

Не варто забувати: Довженко жив в умовах тоталітарної системи, яка знищувала багатьох українських митців. Режисер шукав можливості для порятунку і розвитку. На замовлення Сталіна зняв "Аероград" (1935), працював над "Щорсом". За пропагандистські фільми отримував премії, його навіть призначили керівником Київської кіностудії. Це давало ілюзію реабілітації перед владою.

Фатальна правда

З початком Другої світової Довженко просив дозволу працювати документалістом – відмова. Пішов на фронт добровольцем, працював воєнним журналістом. Бачив руйнування України на власні очі: "Україна поруйнована, як ні одна країна у світі. Поруйновані й пограбовані всі міста..."

Про цей біль він вирішив розповісти в кіноповісті "Україна в огні", не знаючи, що ця робота стане кінцем його кар'єри. У творі описав історію української родини в період німецької окупації. Хрущову, тодішньому генерал-лейтенанту, твір сподобався. А ось у Сталіна викликав лють.
31 січня 1944 року Сталін скликав спеціальне засідання Політбюро на тему "Про антиленінські помилки й націоналістичні перекручення в кіноповісті Довженка". Режисера звинуватили в націоналізмі та заборонили жити в Україні.

У "Щоденнику" Довженко напише: "Сьогодні роковини моєї смерті. 31 січня 1944 року мене було привезено в Кремль. Там мене було порубано на шмаття... Мене вбила ненависть великих якраз у момент їхньої малості."

Олександр Довженко смерть

Повернутися в Україну Довженко зміг лише в 1952 році у зв'язку з будівництвом Каховської ГЕС. Кожного літа до 1956-го приїжджав у Нову Каховку, хотів зняти фільм. Але зрозумів, що будівництво знищить природні ландшафти і історичні місця Запорізької Січі.

"Я люблю Нову Каховку. Люблю Дніпро – велику річку мого народу", – писав він. А про будівництво ГЕС: "Нове наше море – нове наше горе". Встиг написати "Поему про море", мріяв зняти фільм.

Життя Олександра Довженка обірвалося 25 листопада 1956 року в 62 роки. Похований у Москві. Ще в 1945 році він пророче записав: "Я вмру в Москві, так і не побачивши України!"

Також читай цікаві факти з життя Ади Роговцевої.