Ексклюзив: Регіна Тодоренко про перший секс і прощання з "Орлом и Решкой"

Українську мандрівницю не часто можна зустріти в Україні, однак вона не скаржиться. За словами Регіни Тодоренко, від вражень неможливо втомитись.

Звичайно, я втомлююсь від перельотів, але не від вражень. Із кожним разом їх хочеться ще більше і більше. Але потім згадуєш: давно нормально не спала,

- жартує телеведуча.

Окрім родини та друзів, у далеких мандрах Регіна сумує і за … авокадо. Як пояснила красуня, фрукт тяжко знайти за межами тропічних країн. І щоб завжди мати плід під рукою, вона привезла його кісточку із острова Кюрасао і посадила вдома.

А поки Тодоренко подорожує, в Україні на неї чекають тисячі прихильників. Чекали і ми.

Якщо жити в страху, то нічого не вийде

Регіно, настав час Х, коли ви все-таки вирішили піти з "Орел и Решка". Кого бачите на своєму місці?

- Ваню Дорна (сміється). Не вистачає чоловіка, який би "освіжив" проект. (пауза) Цікаво було б побачити в кадрі й цілу родину. Або навіть самих дітей!

Боялись стати ведучою одного проекту?

- Ні, а чому? Я брала участь у різних проектах. У мене була п'ятирічка у “Фабриці зірок”, де співала, і була в "Орел и Решка", де вела програму. А майбутнє взагалі можу присвятити кіно. Знаєте, в Елізабет Гілберт також часто питають: "Ви не боїтесь, що "Їсти, молитись і кохати" - ваша остання книга? Що більше нічого кращого не напишете?". Звичайно, якщо жити у страху, то нічого й не вийде.

На початку осені у вас відбувся театральний дебют. Надходять ще пропозиції?

- Так, на пошті у мене є кілька сценаріїв, але щось руки до них не доходять. Тільки-но повертаюсь із поїздок, як знову починаю до них готуватись. Але знаєте, я сумувала за живими глядачами… Перші сезони в "Орел и Решка" проплакала. Хотілось віддачі, а переді мною стояла лише пластмасова камера серед пустелі. Тоді я згадувала, як після концертів до мене підходили глядачі, ділились своїми враженнями, критикували.

Як ставитесь до критики?

- Чесно? Я не відмовляюсь від неї і в "штики" не сприймаю.

Нещодавно ви сповістили, що летите до Штатів навчатись. Довго приймали рішення?

- Я це рішення прийняла ще десять років тому, коли шукала вуз. Але не наважилась утілити його в життя. Батьки наполягли залишитись в Одесі, та і мені так було зручніше. Річ у тім, що в Америці навчання коштувало близько 30 тисяч доларів. Для 18-річної дівчинки це було занадто. В 2009 році я поїхала в Москву, де пройшла прослуховування у Нью-Йоркську Кіноакадемію і отримала грант на навчання - 10 тисяч доларів. Потрібно було додати ще двадцять, але для мене і це було забагато. Таких грошей я і уявити не могла. Минуло чимало років, але бажання не зникло. Я про це постійно розповідала і розповідаю. І ось нещодавно, на мій день народження, представники Нью-Йоркської Кіноакадемії зателефонували моєму піар-директорові і знову запропонували пройти курс. Тоді я подумала: якщо це навчання падає як сніг на голову, то потрібно погоджуватись. Мені уже 27. Коли ж я ще там повчусь? Курс триває рік, але в мене буде інтенсивна програма — усього два місяці. У кінці маю презентувати свій фільм — короткометражку.

До речі, зараз дуже популярно знімати блоги. Це не короткометражки, але теж "маленьке кіно". Упевнена, що за буднями Регіни Тодоренко багато хто б стежив.

- Можливо, але мені нудно подібне знімати. Я така непосидюча. Крім того, те, як чищу зуби чи лягаю спати, і так показано в "Орел і Решка". А інших буднів у мене поки що немає.

Але про роль у кіно мрієте.

- Аякже!

Є якась улюблена сцена, яку б хотіли повторити?

- Я б хотіла зіграти Камерон Діаз у "Масці"! Обожнюю цей фільм із дитинства. А ще б кортіло зіграти в фільмі-антиутопії Стівена Спілберга "Першому гравцю приготуватись". Картина розповідає про те, що станеться із нашою планетою в 2045 році, коли люди вичерпають усі ресурси і повністю зосередяться на віртуальних іграх.

Мабуть, теми "Кінець світу" і "Апокаліпсис" ніколи не втратять популярності. А ви вірите, що одного дня таки настане кінець?

- Я вірю в силу думки й у те, що ми, люди, любимо притягувати різний непотріб. Ніби сидимо і чекаємо того кінця світу. Особливо американці. Що не фільм — то апокаліпсис. Мені здається, що колись ми таки "дочекаємось" його.

Якби у вас була можливість удосконалити цей світ, то що б ви зробили?

- Мені здається, що я уже трішки вплинула на нього за допомогою програми і пісень. Хочеться, аби люди, дивлячись на мене, мотивували себе, подорожували, закохувались, досягали цілей. Якщо говорити масштабно, то мрію зробити якесь відкриття. Але я не хімік і не фізик, тому залишається лише кіно. Винайти б таке, що через 20 років стало модним. Наприклад, як кросівки чи літаючі апарати в фільмі "Назад у майбутнє". Думаю, незабаром Регіна Петрівна щось вигадає і здивує.

Те, що відбувається на сцені, продовжується у гримерці

А ви взагалі конфліктна людина?

- Скажімо так: я досить запальна особистість. Коли "охолону", то розумію: погарячкувала. Я ж жива людина, у мене є своя точка зору, мені може подобатись або не подобатись.

Як тоді приборкуєте в собі вогонь?

- А це результат довгої практики. Насправді мені допомагає йога, медитація.

Дехто розслабляється, проводячи час у соціальних мережах. Скільки часу ви витрачаєте на них?

- Багато. Мабуть, третину свого дня.

Зараз популярні різні сайти знайомств. Чи вірите у віртуальні стосунки, які можуть перерости у щось більше?

- (Сміється) Ох-ох-ох, було в мене кілька товаришів. Писали, що хочуть облизати мені пупок. Звичайно, це дуже приваблива пропозиція, на яку я … не погодилась. Якщо серйозно, то в мене є чимало друзів, які знайшли своє кохання саме в Інтернеті. Вони одружились, народили дітей і живуть щасливо. Але я прихильниця живого спілкування: на вечірці, у бібліотеці, у кіно. Знаєте, у мене є страх розчаруватись. Листуючись у соцмережах, уявляєш собі ідеального чоловіка. На жаль, інколи очікування і реальність не зовсім збігаються. Ти б хотіла, аби його звали Данило, а він Олександр. Та і зріст у нього не такий, як тобі подобається. Усі люди дійсно різні, і не хочеться ховатись за аватаркою.

Багато психологів пишуть про стосунки між чоловіками та жінками. Користуєтесь такою літературою?

- Років шість тому прочитала книгу Каррен Берг "Бог красит губы: Каббала для женщин". Вона розповідає про стосунки між жінками та чоловіками, а також радить, як правильно виходити із конфліктних ситуацій. Подібна література мені до вподоби, оскільки вчить не перейматись. Якщо ви дійсно кохаєте один одного, то і так усе вирішиться. Потрібно пам'ятати: ви одне ціле, яке будує одне спільне майбутнє.

Голлівудські актриси масово звинувачують знаменитостей у харасменті. Із вами щось подібне траплялось?

- В Африці чи Латинській Америці таке часто відбувається. Жителі, зустрічаючи білошкіру дівчину, хочуть її помацати. Мене якось навіть за сідниці схопили в японському метро. А там, до речі, заборонено подібне робити. Така поведінка нездорова, як на мене.

Учені стверджують: щомісяця дівчата закохуються цілих двадцять разів. Не помічали за собою такого?

- Я дивилась одну передачу, у якій сексолог говорив, що дівчина може відчувати різне кохання до різних чоловіків! Мені від цього лячно стає: засинаєш із думками про одного хлопця, а прокидаєшся — із думками про іншого.

Подейкують, що між акторами часто зав'язуються романи після зйомок, вистав.

- "Те, що відбувається на сцені, продовжується у гримерці", - влучно сказав мій режисер. Інколи ми забуваємо, що закохуємося не в актора, а в героя. Важливо зрозуміти: ти захопилась не людиною, а персонажем, якого вигадав сценарист.

Проте всі ми, дівчата, регулярно закохуємося у голлівудських красенів.

- Звісно. Мої фаворити — Том Харді, Роберт Дауні-молодший і Чарлі Ханнем. Я сподіваюсь, що вони такі ж прекрасні в житті, як і на телеекрані. Мрію із ними якось знятись у кіно. У пікантних сценах, звичайно (сміється).

До речі, багато красунь шукає обранця, схожого не на знаменитостей, а на своїх тат.

- Так.

І ви такого шукаєте?

- Та я не шукаю, вони самі мене переслідують (сміється). Мій хлопець народився 25 жовтня, як і мій тато. Я коли дізналась, то подумала, що він жартує.

Тобто ваше серце зайняте?

- Ну… Я закохана. (зашаріло посміхається)

Секс — не спорт

Про кохання. Нині гостро стоїть питання сексуальних меншин. Як ставитесь до одностатевих стосунків?

- Знаєте, я трішки заплуталась у цьому. Нещодавно побувала у Швеції, де діток до шести років називають "воно". Таким чином, шведи дають право їм самим вибирати, ким вони хочуть бути: дівчинкою чи хлопчиком. Поки що я не розумію, яке покоління може вирости з одностатевих стосунків. От коли побачу, тоді і зроблю для себе висновки. Хоча у мене є знайомі з нетрадиційною орієнтацією. Вони абсолютно нормальні люди. Просто ми про це мало знаємо, не до кінця розуміємо. Ця ситуація нагадує Радянський Союз, де "не було" сексу.

До речі, як ставитесь до сексу на першому побаченні?

- (сміється) Оце запитали. Я вже і не пам'ятаю. Якщо він і був, то у студентські роки. Раніше я б сказала: "Клас, це ж такі спогади, так круто". Зараз же по-іншому все сприймаю. Секс — не спорт. Мені подобається називати його "заняттям коханням". Потрібно, щоб між людьми була хімія. Я не стверджую, що сексом потрібно займатись тільки для репродуктивної функції. Якщо стріла Амура проникла у ваше серце, а в очах промайнули іскри, то чому б і ні? Є ж такі люди, котрі уже на першому побаченні чітко розуміють: це моя дружина чи чоловік. А в Індії узагалі все одразу відбувається на весіллі: і перше побачення, і перший секс.

Фото: Alex Mikhalevsky