Що таке "культурний шок" і як із ним боротися

Та майже ніхто з цих "сміливців" не задумується, що чекає на нього далі? Навіть якщо переїзд був бажаним і продуманим, усе одно виникають деякі проблеми. Настає момент розчарування у своєму рішенні, коли дратує нове "ПМЖ", тебе поглинає депресія, через яку хочеться повернутися назад додому. А причина - у складності адаптації.

У психології цей термін називають "культурним шоком", який увів антрополог Калвер Оберг у 1954 році. Він зумовлений тим, що при входженні у нову культуру людина починає відчувати певний дискомфорт - емоційний дисбаланс - від легкого суму до серйозних стресів та неврозів. Її поглинає нестача спілкування, ностальгія за звичним темпом життя, улюбленими місцями. Крім того, вона мусить заново освоювати побут, приймати чужу культуру і вчити іноземну мову. Життя ніби на паузі, а людина - у коконі. Відбувається конфлікт між рідною культурою й новою. Імміґрантам не зрозуміла поведінка місцевих, а їхні дії викликають шок. Існує навіть класифікація "культурного шоку", яка пояснює, що переживає особа.

Перший етап називають "медовим місяцем". Опинившись за кордоном, людина відчуває ажіотаж! Нарешті її мрія здійснилася. Вона сповнена надій та ентузіазму. Здається, що все "схвачено". Однак це триває недовго.

На другому етапі, етапі фрустрації, імміґрант усе частіше звертає увагу на недоліки нової країни, навіть якщо це й дрібниці. Він порівнює її зі своєю. У знаки дається нестача "живого" спілкування, і як результат - розчарування, ностальгія, депресія. На цьому етапі, який настає через 4-6 місяців після переїзду, більшість людей повертається на Батьківщину. Ті, хто залишаються, переходять на третій етап - "примирення". Через рік ситуація вже ясніша. Людина поступово починає приймати нове середовище, хоча воно й досі здається їй незвичним і дивним. Речі, які раніше шокували, зараз лише викликають посмішку. Поступово збільшується соціальне коло, з'являються друзі, нові інтереси, улюблені місця.

І ось настав час для "адаптації" (приблизно через 2-3 роки). На останньому етапі людина нарешті може асимілюватися і стати частинкою нової країни.

Сьогодні багато людей переїжджають на "ПМЖ" до Польші. Люкс ФМ вирішив дізнатися, як живеться українцям за кордоном. Своєю історією поділилася Юля:

"Ми з чоловіком Сергієм переїхали до Польші два з половиною роки тому. Спочатку жили в місті Ельблонзі, де одразу ж влаштувалися на роботу, нам допомагали друзі. Хоча польської мови я й не знала, але все було добре. Почався так званий етап ейфорії: рівні дороги, красиві європейські міста, охайні і доглянуті вулиці та парки, привітні люди... Ціни в магазинах теж приємно дивували, так як ми могли все собі дозволити на тодішню зарплату. Цей етап тривав приблизно місяць - півтора.

Потім нам довелось змінити місто. Ми переїхали в Лодзь, де потрібно було починати все з нуля: шукати квартиру, роботу. Я відчувала депресію, не прийняття нової культури. Так як у нас була віза тільки на пів року, то я була впевнена, що по її закінченню ми залишимо країну назавжди й повернемося додому. Життя здавалося нестерпним за кордоном. Мову я тоді ще не вивчила. Не знала, як купити квиток у трамваї чи пройти співбесіду і медкомісію. Постійно чула чужі слова. Що таке "ужонд"? Навіщо розраховувати ПІТи кожен рік? Чому ми маємо платити чинш щомісяця, якщо знімаємо квартиру? До того ж сумувала за родиною і друзями. Ось такий депресивний етап тривав близько 3-4 місяців. Я думаю, що одному значно важче. Ми ж були удвох, тому нам було легше. Підтримували один одного. Потім повернулися в Україну, адже треба було продовжити візу. І тут я зрозуміла: Лодзь став для мене домівкою. Я засумувала за Польшею. Коли ми сюди повернулися, все здавалося простим, рідним, зрозумілим. Розпочався етап прийняття та повільної адаптації.

Ми поновилися на роботі, зняли окрему однокімнатну квартиру, згодом купили машину й записалися на курси вивчення польської мови. Наше коло знайомих збільшувалося, а життя ставало комфортнішим. Ми з чоловіком почали подорожувати не тільки країною, а й світом, адже звідси можна без проблем потрапити до будь-якого куточка. Схоже, у нас дійсно настав довгоочікуваний етап адаптації".

Чи можна уникнути неприємних етапів "культурного шоку" - частково так. Своїми лайфхаками ділиться Лілія, яка переїхала до Грузії два з половиною роки тому. За цей час дівчина зуміла впоратися з найскладнішими проблемами й наразі активно розвиває свій блог у Батумі.

"Якщо чесно, то я не була готовою до того, з чим зіштовхнулась. У цьому виявилася моя головна проблема, на яку завчасно не звернула увагу. Тому, перш ніж переїхати, потрібно гарно підготуватися. Почитайте про культуру й побут країни; психологічно себе налаштуйте, що інколи прийдеться з чимось миритися, на щось очі заплющувати; уявіть своє "нове" життя: чим будете займатися, як будете розвиватися. Це все допоможе уникнути етапу фрустрації або ж навпаки покаже, що ви ще не готові до таких змін. Хоча мені здається, що в будь-якому випадку потрібно спробувати. Більшість людей бояться цього, починають стверджувати, що зазнають поразки. Не варто панікувати. Просто продумайте запасний план, що будете робити у разі повернення додому".

Резюмуючи історії Лілії та Юлії, ми зробили певні висновки. По-перше, напередодні переїзду варто дійсно почати вивчати мову, пізнавати нову культуру, знайти гуртки/тренінги/заклади, які б могли зацікавити, і товаришів (не іммігранів, а місцевих). Потрібно звернути увагу на те, що існують "країни-персики" і "країни-кокоси". Перші дуже дружелюбні, привітні, досить відверті, легко переходять на "ти". Але з часом стає зрозуміло, що в середині представників "персикової культури" криється кісточка, доступ до якої мають не всі. Представники "кокосової" культури більш закриті. Вони не ставлять зайвих питань, однак згодом розкриваються і стають хорошими товаришами.

По-друге, необхідно усвідомити: усе приходить із часом. Навіть для того, щоб навчитися ходити чи їсти, нам знадобилося чимало місяців і сил. Тому не треба тиснути на себе. По-третє, не варто замикатися в собі. Необхідно ділитися своїми переживаннями й тривогами з рідними, в іншому випадку - з психологом.