"Він не стане олімпійським чемпіоном", – Анна Різатдінова про таланти сина й бажання закрити свої гештальти

Люкс запускає серію чудесних інтерв'ю із зірковими супербатьками. У них ми спробуємо з'ясувати, як виховати дитину, аби в дорослому віці вона не зверталася до психологів. Дізнаємося, як селебрітіс справляються з дитячими істериками, маніпуляціями та протестами; чи прагнуть у майбутньому контролювати їхні життя; які цінності прищеплюють змалку та які б поради дали собі на початку батьківства. Це будуть легкі матеріали з ноткою гумору, де наші зіркові тати й мами поділяться своїми поглядами на сучасне виховання дітей.

Олімпійська чемпіонка Анна Різатдінова самостійно виховує восьмирічного сина Романа. В інтервʼю Люкс гімнастка відверто розповіла, чому не варто реалізовувати через дітей власні амбіції, за що може насварити сина та як заохочує його за досягнення. А ще Анна, яка сама нещодавно стала учасницею шоу "Вгадай мелодію" на Sweet.TV, поділилася: її первісток – справжній меломан. Від кого з українських артистів фанатіє хлопчик – у нашому ексклюзиві.

Анно, якою мамою ви себе уявляли в дитинстві і якою зараз є?

- Чесно кажучи, у дитинстві я про це не думала, адже дуже рано почала займатися спортом – з чотирьох років.

Як не виховуй дитину, вона все одно потім пропрацьовуватиме все в психолога. Що, вважаєте, пропрацьовуватиме ваш син? Як виховати щасливу дитину?

- Гадаю, Ромі точно не доведеться пропрацьовувати самооцінку.

Це покоління дуже впевнене в собі. Цим дітям не потрібно здобувати олімпійську медаль, щоб бути кимось у цьому світі. Якщо я була переконана, що без олімпійської медалі мене ніхто нікуди не запросить, не покличе на телебачення й не фотографуватиме, то, думаю, Рома і так зможе з усіма спілкуватися та всюди бути бажаним гостем. Тому з самооцінкою в нього точно все буде добре.

Що саме йому доведеться пропрацьовувати – мені складно сказати. Зараз, як мені здається, він росте повноцінною дитиною, особистістю. Це, скоріше, питання до самого Роми, коли він стане старшим: які в нього можуть з’явитися комплекси чи інші виклики.

Як виховати щасливу дитину у родині без одного з батьків?

- Це виклик, насамперед, для мами, адже вона має залишатися мамою – жіночною та легкою. Коли ж мама виконує роль обох батьків, необхідно поєднувати ніжність і м’якість із силою, дисципліною та певною "чоловічою" стороною. І це, безумовно, складніше саме для неї.

Водночас я в жодному разі не налаштовую Рому проти батька (Олександра Онищенка, – прим.ред.). Він знає, що тато є, просто він не живе з нами. Я завжди кажу йому: "Ти на 50% від мами і на 50% від тата". І це факт. Тож дитина зростає з цим розумінням.

Звісно, у нього вже виникають запитання: чому тата немає поруч, чому він не приходить на шкільні заходи. Але наразі, у свої вісім років, Рома не відчуває себе нещасним і не можна сказати, що він страждає. Я намагаюся давати йому максимум любові, щоб він завжди відчував підтримку.

Рома дуже тактильний і глибокий, як і я: перед сном йому важливо потримати мене за руку, обійнятися. Це для нього надзвичайно цінно. Водночас я виховую в ньому внутрішній стрижень, щоб він ріс сильним і справжнім чоловіком.

Серед сучасних батьків є ті, хто хоче стати для дитини другом, якому вона б довіряла, інші ж прагнуть поваги, дисципліни (просять, аби на "Ви" до них зверталися). Що для вас важливіше й чому?

- Я виховую Рому, але, якщо чесно, мені навіть не довелося спеціально прищеплювати йому повагу. Він сам уже всій школі розповів, хто його мама, і неймовірно цим пишається. Справді, для нього дуже важливо, ким є його мама і чого вона досягла. Я для нього – приклад, це беззаперечно.

Щодо виховання, то ми радше друзі. Розумієте, у мене в Києві майже немає родичів: усі вони були або в Херсоні, або в Криму. У Роми ситуація схожа. Тому ми намагаємося бути одне для одного своєрідним "острівцем" підтримки, місцем, куди завжди хочеться повертатися і де стає по-справжньому тепло та затишно. Ми усвідомлюємо, що є найріднішими людьми одне для одного, і це для нас надзвичайно важливо.

Який стереотип щодо виховання дітей, гадаєте, є абсурдним і його потрібно розвінчати?

- У мене є власна академія, тому найстрашніше, що можу спостерігати, це коли батьки намагаються реалізувати через дітей свої нереалізовані амбіції. Хтось із мам у молодості займався танцями, хтось – навіть гімнастикою, але з певних причин їм не вдалося досягти бажаного. І коли народжується донька, з’являється думка: "Ось тепер я зроблю з неї чемпіонку й реалізую свої мрії".

Це справді жахливо, адже зрештою страждають і батьки, і дитина. Такий підхід створює надмірний тиск і рідко приносить бажаний результат. Тому переконана, що насамперед потрібно спиратися на інтереси самої дитини: запитувати її думку, спостерігати за її здібностями та розвивати саме ті таланти, які їй близькі.

Звісно, варто дати дитині можливість спробувати різні заняття, адже одразу важко зрозуміти, що саме їй підходить. Але головне – не нав’язувати власні очікування й не тиснути. Це надзвичайно важливо, адже в іншому випадку діти можуть відчувати образу й розчарування через те, що витратили роки на справу, яка не приносила їм радості. У результаті й батьки залишаються розчарованими та починають звинувачувати всіх навколо. Тож нічого хорошого з цього не виходить.

Що думаєте щодо контролю життя дитини?

- Щодо контролю – звісно, у вісім років він уже необхідний. Наприклад, дитина може грати в Roblox, а потім через нього зайти в якийсь чат і почати переписуватися з абсолютно незнайомими людьми. З цього можуть виникати справді небезпечні ситуації. Тому я контролюю: перевіряю, на кого він підписаний у Telegram.

Зараз у нього там, наприклад, фан-клуби Майкла Джексона, Наді Дорофєєвої, Артема Пивоварова та Jerry Heil. Коли приходить якесь повідомлення, він одразу каже: "Мамо, мені Дорофєєва написала". Тобто контроль обов’язковий, адже раніше він міг бути підписаний і на російськомовних блогерів. Так само я стежу за контентом на YouTube та за іграми, у які він грає.

Наприклад, після Minecraft він ставав дуже збудженим і роздратованим, тому ми взагалі видалили цю гру. Roblox дозволяємо лише на вихідних, адже помітили, що після гри підвищується рівень адреналіну, і дитині важко заснути. Ми все це обговорили разом і дійшли спільного рішення.

В автомобілі ми постійно співаємо, і репертуар Роми часто змінюється. Я дуже радію, що йому подобається українська музика, і, до речі, він знає багато пісень, які звучали у "Вгадай мелодію". Близько року він був справжнім фанатом Майкла Джексона: у нас усюди звучала "Billie Jean". Потім був період пісні Олега Скрипки "Весна" – ще з часів дитячого садочка вона лунала безперервно.

Зараз йому подобаються пісні Артема Пивоварова. Він навіть влаштовував вдома імпровізовані концерти. Також слухає Надю Дорофєєву, а з іноземної музики інколи обирає треки, які знаходить у TikTok.

Після моєї участі у "Вгадай мелодію"ми разом з задоволенням дивилися шоу, і вгадували разом.

Чи помічаєте вже якісь таланти у сина?

- Спочатку в мене були певні очікування: мені дуже хотілося, щоб він став тенісистом, адже це мій незакритий гештальт. Не знаю навіть чому. Мені просто подобається естетика тенісу. Тенісисти здаються мені красивими, а сам спорт – престижним і фінансово успішним. Я навіть мріяла просто побувати на Roland Garros.

Ми пробували багато всього з чотирьох років: футбол, теніс, плавання, бокс – дуже різні напрямки.

З часом зрозуміла, що він не стане олімпійським чемпіоном. І це видно. Як фахівець це помічаю за характером, поведінкою, реакціями. Він не з тих, хто буде "вмирати в залі" заради медалей. Це покоління інше: вони знають собі ціну і не готові жертвувати всім заради однієї мети.

Він дуже розумний, добре вчиться, сильний у мовах і математиці. Тож навіщо йому ставати олімпійським чемпіоном, якщо в нього інші сильні сторони? Спорт, звісно, залишається у його житті, адже він потрібен кожній дитині. Зараз він займається карате, хоче ще піти на футбол, але в нас просто не вистачає часу в графіку. Також він вивчає англійську та французьку мови.

Йому дуже подобаються танці. Я навіть жартую, що, можливо, це буде його шлях у шоубізнес. Бо якби ви бачили, як він танцює "Billie Jean" або стрибає по кухні, уявляючи себе Артемом Пивоваровим, ви б усе зрозуміли.

Я довго думала, чи віддавати його на танці, адже колись здавалося, що це "не зовсім чоловіча справа". Але якщо дитині це подобається і він із задоволенням біжить на заняття, я це підтримую. Поки йому подобається, він цим займається, а далі буде видно. Просто зарано щось прогнозувати наперед.

До якого віку, на вашу думку, батьки мають фінансово підтримувати дітей? Чи даєте Ромі гроші на його потреби?

- У Роми вже є джуніор-карта. У школі сказали – ми зробили. Але в нього там гроші лише на сніданок та обід. Поки що немає потреби давати йому ще грошей. Як буде далі – подивимось.

Що для вас зараз найскладніше в вихованні сина?

- Не знаю, або мені так пощастило, або навіть не знаю. Я просто бачу, які проблеми виникають у багатьох батьків: вони змушують дітей ходити до школи чи на різні гуртки, буквально через силу. У нас такого немає. Рома свідомо біжить до школи. Слава Богу, нам пощастило і з колективом, і з вчителькою.

Він дуже відповідальний: якщо потрібно вивчити вірш, то каже: "Мамо, я сам пішов вчити". Тож, насправді, з дитиною немає жодних проблем. Хіба що іноді трапляються невеликі "заноси", як і в усіх дітей, зазвичай через Roblox чи щось подібне. Але достатньо вчасно скоригувати ситуацію – і все стає на свої місця.

Зараз дуже класний вік – вісім років: він уже доволі самостійний. А от у чотири-п’ять-шість років було значно складніше. Особливо важким став період початку війни, коли ми пів року перебували за кордоном. Тоді Рома часто капризував і плакав: варто було зайти на заправку чи до магазину – одразу з’являлося бажання купити все. Він міг, наприклад, просто лягти в магазині й плакати через те, що я щось йому не купила.

До того ж я була сама, тому вся відповідальність лягла на мої плечі, і це було дуже важко. Це був справді непростий етап виховання. Але ми пережили цей період, і я стояла на своєму. Тут спорт допоміг мені зберегти характер і витримку. Тому зараз таких ситуацій уже немає.

Наразі істерик чи маніпуляцій уже немає. Точніше, їх значно менше – можна сказати, що практично немає.

За що і як можете насварити, а за що і як можете побалувати дітей?

- Посварити можу, але лише в певних ситуаціях. Наприклад, якщо в школі він отримав зауваження від учителя – саме за поведінку, а не за оцінки.

За оцінки я взагалі не сварю, адже не хочу, щоб дитина жила в постійному хвилюванні через них. А от за поведінку можу зробити суворе зауваження.

Також можу відреагувати, якщо він недостатньо старається на заняттях з англійської чи не викладається на повну. Або коли щонеділі просить новий набір LEGO чи щось подібне. Коли бажання переходять межу, намагаюся зупинити його і спокійно пояснити причину.

Водночас я дуже люблю балувати Рому, але він добре розуміє, за що саме. Звісно, іноді можу зробити приємність і просто так, проте особливо приємно відзначати його старання. Якщо тренер чи вчитель хвалить його, я обов’язково підкреслюю це: кажу, що він чудово впорався, і можу винагородити невеликим подарунком або, наприклад, запропонувати разом піти випити гарячого шоколаду.

Ваш зірковий статус допомагає чи заважає сину у соціалізації і формуванні?

- Зірковий статус – це точно. Як я вже казала, Рома це розуміє, і коли потрапляє в нову компанію, він одразу всім розповідає, хто його мама. Він дуже цим пишається і, можливо, навіть трохи хвалиться. Я іноді м’яко його стримую, пояснюючи, що не обов’язково розповідати про це всім. Але, як мені здається, це йому точно допомагає.

Яку пораду дали б собі на початку материнства?

- На початку материнства варто більше часу проводити з дитиною і менше працювати, адже саме з перших днів формується особливий контакт. Я ж працювала настільки багато, що іноді пропускала важливі моменти.

Головне правило мами Анни Різатдінової у вихованні дітей – як воно звучить?

- Головне правило – любити дитину, і це навіть не обговорюється. Також важливо прислуховуватися до неї: уважно спостерігати, чути її потреби та бажання. Це стосується абсолютно всього: і вибору гуртків, і того, чим дитина хоче займатися, і того, чого їй не вистачає. Потрібно більше орієнтуватися на дитину, а не на власні очікування чи амбіції.