Вірші про кохання, написані українськими письменниками

Якщо тобі недостатньо цитат про кохання, аби виразити свої почуття, то Люкс звернувся до українських класиків, для яких кохання було невичерпним джерелом натхнення.

До прикладу, вірші Василя Симоненка про кохання вражають своєю ліричністю та філософією. У його творах можна відчути глибоку зосередженість на духовній рівновазі та вічних цінностях кохання.

Леся Українка в своїх віршах про кохання виразно висловлює жіночий погляд на почуття. Її твори часто позначають ролі жінки в стосунках.

"Дівчино, скажу тобі відверто", Василь Симоненко

Дівчино, скажу тобі відверто,
Ти не ображайсь за прямоту:
Я люблю тебе таку уперту,
Отаку лукаву і просту.

Бо коли б зробилася другою,
Хоч на мить скорилася мені,
Я б тоді не бігав за тобою,
Не складав би віршики-пісні

Я б на тебе поглядав звисока,
Сам собою чванився б: ось я!
Дівчино кохана, кароока,
Поки непокірна — ти моя.

"Так ніхто не кохав", Володимир Сосюра

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання…

Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки…

В’яне серце моє од щасливих очей,
що горять в тумані наді мною…
Розливається кров і по жилах тече,
ніби пахне вона лободою…

Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!
Де ви бачили більше кохання?
Я для неї зірву Оріон золотий,
я — поет робітничої рані…

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання…

Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки…

"Коли дивлюсь глибоко в любі очі", Леся Українка

Коли дивлюсь глибоко в любі очі,
в душі цвітуть якісь квітки урочі,
в душі квітки і зорі золотії,
а на устах слова, але не тії,
усе не ті, що мріються мені,
коли вночі лежу я у півсні.
Либонь, тих слів немає в жодній мові,
та цілий світ живе у кожнім слова,
і плачу я й сміюсь, тремчу і млію,
та вголос слів тих вимовить не вмію...

Якби мені достати струн живих,
якби той хист мені, щоб грать на них,
потужну пісню я б на струнах грала,
нехай би скарби всі вона зібрала,
ті скарби, що лежать в душі на дні,
ті скарби, що й для мене таємні,
та мріється, що так вони коштовні,
як ті слова, що вголос невимовні.

Якби я всіми барвами владала,
то я б на барву барву накладала
і малювала б щирим самоцвітом,
отак, як сонечко пречисте літом,
домовили б пророчистії руки,
чого домовить не здолали гуки.
І знав би ти, що є в душі моїй...
Ох, барв, і струн, і слів бракує їй...
І те, що в ній цвіте весною таємною,
либонь, умре, загине враз зо мною.

"Я жив би з тобою на дикому острові…", Юрко Іздрик

Я жив би з тобою на дикому острові
чи в затінку кришталевої люстри,
бо жити з тобою — нормально і просто
й життя не минає пусто.

І ранок завжди обіцяє зустріч,
а вечір завжди натякає на більше.
І в мозку на смітниках і пустищах
цвітуть і буяють вірші.

Густішає чай і вариться кава,
контрольні дві сигарети.
Все співпадаює цілком нелукаво —
знаки, предмети, прикмети.

Все випадає зі схем і матриць
і йде за козиром козир.
Ми виграємо найважчу з партій
і переходимо в прозу.

І проживаєм життя словами,
Буквами, числами, фразами.
Нуль розділових знаків між нами —
ми завше пишемось разом.

"Недумано, негадано", Ліна Костенко

Недумано, негадано
забігла в глухомань,
де сосни пахнуть ладаном
в кадильницях світань.

Де вечір пахне м'ятою,
аж холодно джмелю.
А я тебе, а я тебе,
а я тебе люблю!

Ловлю твоє проміння
крізь музику беріз.
Люблю до оніміння,
до стогону, до сліз.

Без коньяку й шампана,
і вже без вороття,—
я п'яна, п'яна, п'яна
на все своє життя!

"Не любити тебе — не можна", Василь Стус

Не любити тебе — не можна.
Володіти тобою — жаль.
І хвилина діяння кожна
випромінює нам печаль.

Бути разом... в однім цілунку.
Злить уста і серця свої.
Тільки хвилі нема порятунку...
Плачуть вночі лишень солов'ї...

Ти в хвилину чуттєвої бурі
не віддайся мені, дивись,
бачиш вечора крила похмурі?
То над нами вони зійшлись.

Хай нам кажуть: любити можна
тільки раз. Того разу й жаль,
і щаслива хвилина кожна
випромінює нам печаль.

Не ховайся в зволоженім зорі,
бо розгойдані береги
поглинаючих трансмагорій
будуть завжди нам дорогі.

Ні! Знайди і в чуттєвих бурях
не перейдену нами грань,
щоб не відати днів похмурих,
щоб не знати про гнів прощань.

Не любити тебе — не можна,
то й любитись з тобою — жаль,
бо хвилина кохання кожна
випромінює нам печаль.

***

"Якби зустрілися ми знову", Тарас Шевченко

Якби зустрілися ми знову,
Чи ти злякалася б, чи ні?
Якеє тихеє ти слово
Тойді б промовила мені?
Ніякого. І не пізнала б.
А може б, потім нагадала,
Сказавши: "Снилося дурній".
А я зрадів би, моє диво!
Моя ти доле чорнобрива!
Якби побачив, нагадав
Веселеє та молодеє
Колишнє лишенько лихеє.
Я заридав би, заридав!
І помоливсь, що не правдивим,
А сном лукавим розійшлось,
Слізьми-водою розлилось
Колишнєє святеє диво!

"Так, ти одна моя правдивая любов", Іван Франко

Так, ти одна моя правдивая любов,
Та, що не суджено в житті їй вдовольниться;
Ти найтайніший той порив, що бурить кров,
Підносить грудь, та ба — ніколи не сповниться.

Ти той найкращий спів, що в час вітхнення сниться,
Та ще ніколи слів для себе не знайшов;
Ти славний подвиг той, що я б на нього йшов.
Коб віра сильная й могучая десниця.

Як згублену любов, несповнене бажання,
Невиспіваний спів, геройське поривання,
Як все найвищеє, чим душу я кормлю,
Як той огонь, що враз і гріє й пожирає,
Як смерть, що забива й від мук ослобоняє, —
Отак, красавице, і я тебе люблю.

Раніше Люкс писав, як саме люди обирають собі партнера.