«Я був для них дивним»: Денис Реконвальд про булінг, кар'єру й побачення з фанатками
Інтерв'ю з відомим співаком, актором і танцюристом.
Денис Реконвальд
Резонансна стрічка «Давай, танцюй» увірвалася до українського кінематографу минулого року. Втім, найбільшою знахідкою для глядачів стали талановиті актори, зокрема Денис Реконвальд.
Хлопець вперше зіграв головну роль, але зізнається – завжди знав, що буде саме так. Про його життя відомо мало, загальні факти – не більше. Отож редакція Люкс ФМ дізналася, яким було дитинство зірки, за що Денис вдячний Костянтину Меладзе та яка життєва невдача допомогла йому знайти себе.
Денисе, не так давно ви оновили імідж – стали блондином. На «перевтілення» вплинув карантин чи нова віха у творчості?
Я вирішив трохи змінитися зовнішньо, адже внутрішньо, під час карантину, ми всі стали іншими. Вирішив поекспериментувати, бо став сміливішим у питаннях, які стосуються іміджу.
До того ж тоді вийшов мій трек «Cамолет». Усі чекали, коли відновиться авіасполучення. Коли можна буде знову придбати квиток і летіти у мандрівку. Захотілося допомогти помріяти, отож я запустив власний літак. Щоправда, у музичному просторі та з новим собою.
Так, 2020-й став для артистів переломним. Що змінилося у вашому житті?
Цей рік нелегкий у багатьох моментах: і в особистому, і творчому плані. Складно прогнозувати свою діяльність, музику, кар’єру. Багато подій скасували і якийсь час все було на стопі.
Прийшло нерозуміння того, що нас чекає далі.
Коли оголосили, що в Україні карантин, я був шокований. Але згодом вдалося абстрагуватись, кайфанути від незвичайної атмосфери. Так званої гри зі своєрідними правилами. Карантин дозволив переосмислити багато речей, допоміг зрозуміти, що насправді важливо. Я й раніше намагався проводити час із сім’єю, друзями, але після всього почав робити це частіше.
У школі ви постійно перемагали в танцювальних турнірах. Зазвичай діти, які проявляють індивідуальність, можуть відчувати неприязнь з боку однолітків. А як було у вас?
Мене не дуже любили однолітки, бо я часто був у центрі уваги – деякі шкільні оцінки закривав виступами. Іноді пропускав школу через турніри, не носив форму, сперечався з учителями i, врешті-решт, перемагав.
Пам’ятаю, обзивали мене по-рiзному, булили. Правда, тодi такого поняття не було. Це зараз я розумiю, що вiдбувалось. Дiти не люблять «iнших», а я був для них вiдверто «дивним».
Найчастіше зі мною спілкувались старшокласники, які не сприймали мене як малолітку. Я був для них рівнею. До того ж я ще тоді зрозумів – якщо ти не такий, якщо тебе засуджують – це не погано. Головне – бути вiрним собi.
Чи була яскрава історія, яка назавжди зробила вас сильнішим?
У чотири роки я почав танцювати. Весь час присвячував тренуванням, вигравав багато одеських, всеукраїнських турнірів, міжнародних фестивалів. У свої 13 я став чемпіоном світу з танців у стилі хіп-хоп. Цей момент був Олімпом, який я підкорив.
Втім, буквально через місяць з'явилися проблеми зі здоров’ям. Після цього мені заборонили танцювати щонайменше два роки.
Це був важкий період, переламний, але саме завдяки йому я прийшов до музики. Шукав себе в інших сферах, згодом почав займатися акторською майстерністю, а потім спiвати.
Навіть радий, що так сталось, адже я зміг знайти себе в улюбленій справі.
У вас дуже строкатий шлях: займалися танцями, вступили на акторський факультет, почали співати. В яке русло ви вкладаєте найбільше енергії?
Завжди займаюся чимось одним. Просто в різні періоди у мене були різна діяльність. Спочатку танці, потім я вступив до театрального університету в Києві і займався акторською майстерністю. І нарешті – знайшов сили й почав рухатись шляхом музики. Так, у мене немає музичної освіти, але я самостійно навчився співати, слухаючи інших артистів, яких люблю.
До прикладу, зараз – це музика, моя найбільша мрія. Але й минулі навички, які здобув, дуже допомагають у професії.
Танцюю на кожному своєму виступі. Сцена – це моя залежність.
До слова, не так давно я презентував новий сингл – «Fetish». Це пісня, в якій живе моя особиста історія, тому впевнений, багато хто впізнає у ній себе. Вона для тих, хто не боїться експериментів, екстремального кохання. Раджу слухати у навушниках – так буде набагато проникливіше.
Ви зіграли у головній ролі у фільмі «Давай танцюй», коли навчалися в університеті. Чи були якісь зйомки до того?
На проби я ходив нечасто. Перш за все, мало кликали, через що нервував. А коли запрошували на зйомки реклами, відмовлявся. Можливо, це хибна думка, але переконаний – коли ти своє обличчя показуєш у поганих проєктах, у хороші не візьмуть. На той момент мені було 19, але я чекав, мріяв і бачив класний шанс. Згодом він зі мною трапився – це «Давай, танцюй».
Гучна прем'єра змінила ситуацію?
Так, почали кликати на різні проби. Але я не погоджуюся на зйомки за сценарієм, який суперечить моєму музичному іміджу. Перед пробами завжди читаю сценарій, дізнаюсь інформацію щодо мого персонажу. Поки що траплялося лише два варіанти: або кастинг-менеджери дратувалися і не давали попередню інформацію, або сценарій виявлявся пустим. Словом, упевнений – мої ролi обов'язково мене знайдуть.
Вірите у долю? Чи переконані, що реальність залежить від людини?
Я десь посередині між цими двома поняттями, бо обидва для мене важливі. Вірю в моменти, пов’язані з інтуїцією – чітко розумію, коли щось треба зробити, а щось - не варто. Проходить час і виявляється – був правий. Моя сила думки не дозволяє робити того, чого не хочу. Вірю в роботу над собою, зусилля, які мають принести успіх.
Тож коли щось не виходить – можливо, це не моє. Можливо, та сама доля перевіряє, наскільки готовий, наскільки хочу досягти своєї мети.
Можете сказати, що танцювальний екшн поділив ваше життя на «До» і «Після».
Це був крутий проєкт та досвід, я обожнюю цей період свого життя.
Кадр з фільму «Давай, танцюй»
Насправдi я прогнозував собі головну роль у крутому проєкті. Єдине – не думав, що це станеться так одразу.
Фільм «Давай, танцюй!» мені насправді багато чого дав, я ним пишаюся. Але, сказати, що поділив життя на «До» і «Після» не можу. Це наче сходинка внутрішнього пiдйому. Чого не скажу про шоу «Хочу до Меладзе». Воно відіграло вирішальну роль у моїй творчості...
Згадуєте ті часи?
Коли 2014-го йшов на кастинг, шоу випускало промо-ролики із Backstreet Boys. Тоді в головi пробігла картинка: я у складі такого ж крутого гурту, співаю, танцюю, поруч троє друзів. Ми товаришуємо, спілкуємось, все чудово. Але вийшов інший формат – наближений до реалій нашого шоу-бізу (того, що був 5 років тому).
Попри це я дуже вдячний Алану Бадоєву, Костянтину Меладзе за віру в мене, за те, що дали шанс. Це була перша сцена, люди, які повірили в мене як у артиста.
Хотіли співати в гурті продюсера, чи все склалося найкращим чином?
Ні, не хотів. Гурт – не моє. Мене неможливо переконати – складний характер. Особливо, якщо це стосується творчості. Миритися з думками ще трьох чи чотирьох колег, мабуть, не зміг би. Але це зараз можу так спокійно про це говорити, коли впевнений у собi, знаю, чого хочу. Тодi була проба пера.
Не секрет, що у вас багато прихильниць. Чи ходили колись на романтичні побачення із шанувальницями?
У моєму житті подібне ніколи не траплялося, але я не відкидаю таку можливість. Хто сказав, що симпатія артист-прихильниця може бути лише однобокою?
Закохатися можна в погляд людини, а на мене дивляться сотнi, тисячі очей на концертах. Можливо, серед них є ті самі. Менi б цього навіть хотілось.
Чи писали фанатки дивні повідомлення? Що зазвичай відповідаєте?
Пишуть багато різного: і хорошого, і не дуже.
Інколи приходять дуже дивні повідомлення. Наприклад: "Ми з тобою десь відпочивали разом", а я розумію, що мене там не було. Стає трохи лячно (сміється - Ред.)
Але й приємного пишуть достатньо! Прихильники, які стежать за мною давно, ще з моменту талант-шоу, надсилають крутi портрети, якісь класні речі, листи (що в наш час дуже прикольно і незвично). Думаю, вони знають, що я це люблю i цiную, тому продовжують це робити. За що їм величезне дякую.
Ви зазначили, що не проти знайти у натовпі шанувальниць кохану. А які дівочі риси характеру цінуєте?
Одна з головних рис – це чесність. Якщо мене обдурити один раз, більше ніколи не повірю знову. Також не люблю легковажність, але ціную безпосередність. Я людина, яка постійно думає, мій мозок майже не вимикається. Хотілося б, аби дівчина була «легкою» – збивала з пантелику. Тоді я перестану думати про роботу, але зверну увагу на життя.
Часто люди аналізують своє минуле та розуміють – помудрішали. А що б ви сказали собі 18-річному?
Нумо, іди вперед! У тебе все вийде! Експериментуй, роби, що хочеш і не звертай увагу на те, що думають усі навколо!