Чому ми не вміємо підтримувати

Ми постійно говоримо про важливість підтримки в сучасному житті. Підтримки близьких, психолога, спеціальних груп. Але не все те, що здається підтримкою, є нею насправді. Причому ми можемо бути щиро впевнені, що допомагаємо людині, але насправді лише роз’ятрюємо її душевну рану. Чому так відбувається, і яка ж вона – правильна підтримка, розповідає психологиня Катерина Тімакіна.

На перший погляд, підтримати людину дуже просто. Треба сказати їй щось хороше, щоб у результаті цього їй стало легше. Та насправді підтримка – це ціла наука. Як у танцях. Коли ми бачимо гарну підтримку під час виступу, то розуміємо, що за нею стоїть величезна фізична та партнерська робота, безліч годин тренувань. І щоб безпечно й технічно підтримати танцівницю, її партнер має бути дуже сильним. З підтримкою психологічною та сама історія.

"Якісна підтримка – це не так просто, як здається. По-перше, нам психологічно важко перебувати поряд із засмученою людиною. Є багато досліджень, які показують, що через дію дзеркальних нейронів нам хочеться відсторонитися від людини, яка інтенсивно страждає. Бо поряд із нею нам теж стає емоційно боляче. Тому здатність бути поруч у момент емоційної прірви – це окрема навичка, яку треба тренувати, – говорить Катерина Тімакіна. – По-друге, не всі з нас мають позитивний досвід підтримки. Бо часто замість допомоги ми отримуємо заборону на відчуття. Простий приклад, коли в дитинстві хлопчикам кажуть не плакати, бо це не личить чоловікам. У результаті ми просто не знаємо, як це нормально підтримувати. І не можемо підтримати ані іншу людину, ані себе".

Саме тому в світі розвиваються цілі школи спілкування. Наприклад, ненасильницького спілкування Розенберга, де люди роками вчаться розуміти свої потреби та емоції, щоб зрозуміти потреби та емоції іншого.

В Україні поки що існує лише одна спільнота ненасильницької комунікації Empathy Ukraine. Але також у нас працюють психологи й фасилітовані групи підтримки, де також можна навчитися спілкуванню, а значить, і підтримці.

"Сенс психотерапії великою мірою ґрунтується на ідеї: якщо побудувати здорові стосунки з терапевтом, то і з іншими людьми вдасться побудувати довірливі та надійні стосунки, де є межі та кордони, прозорі домовленості. Під час роботи з психологом людина розуміє, як можна спілкуватися. І ні інші відносини вже не погодиться. Бо знає, як може бути і як бути не має, – говорить психологиня. – Так само – з групами підтримки. Там людина знаходиться в безпечному просторі, де має право на думку, де безпечно, де немає маніпуляцій. Там вона отримує "здорову" підтримку, і потім може нести її далі в своє життя".

Отже, щоб підтримка справді мала позитивну силу, треба "побачити" іншу людину. Не користуватися набором кліше з нашого радянського минулого, не заганяти всіх в одну рамочку, а дати людині час та простір висловити свої потреби, сформулювати, що їй треба, побачити та почути її в її емоціях.

Шлях до підтримки, яка надає крила, довгий. Але почніть з маленького – коли захочете допомогти, просто запитайте в людини, чим їй допомогти, як її підтримати. Почуйте це, не засуджуйте. І не намагайтеся нав’язати те, що вважаєте підтримкою. Адже насправді це може бути зовсім не те, що їй треба. І тоді відчуєте, що допомогли й собі теж.

Зверни також увагу: 6 джерел повільного дофаміну, які забезпечать тебе довгим відчуттям щастя.