Марія Заньковецька: українська жінка, яка зламала систему патріархату та послала за кораблем російську імперію

170 років тому в одному чернігівському селі народилася дівчинка, яка вперто не захотіла бути "як усі". Вона могла б варити борщі, вишивати рушники й слухати чоловіка – дворянина, офіцера, авторитета. Але обрала інше: сцену, слово, боротьбу. І хоч спочатку їй казали "не смій", "не годиться", "не жіноча справа", вона щоразу відповідала мовчки — грою, талантом, свободою. Бо іноді, щоб змінити історію, достатньо просто вийти на сцену і не озиратись.Ще більше цікавих фактів про українську акторку - читай на Люкс.

Коли твоя родина проти твоєї мрії

Марія Адасовська (згодом Хлистова, а потім Заньковецька) мала всі шанси прожити життя за класичною схемою "заміжжя-діти-побут". Батько-суддя, нащадок козацької старшини, вважав театр чимось на кшталт сучасного TikTok – легковажним заняттям, недостойним дворянської дочки. Чоловік Олексій Хлистов спочатку обіцяв підтримку, але швидко зрозумів, що дружина говорить серйозно, і почав саботувати її плани.

Утім, Марія виявилася не з тих жінок, які погоджуються на роль статиста у власному житті. Вона подала на церковне розлучення – досить радикальний крок для XIX століття – і обрала собі псевдонім на честь рідного села. Так Адасовська-Хлистова стала Заньковецькою і увійшла в історію.

Майстер-клас з переконання

Цікаво, що дозвіл на акторську діяльність Марія отримала завдяки... алкоголю та чоловічій солідарності. Микола Садовський у компанії офіцерів таки змусив Хлистова підписати документ, дозволяючи дружині виступати на сцені. Правда, чоловік поставив умову: грати лише українською мовою в українському театрі. Мабуть, сподівався, що такого театру просто не існує. Ой як він помилявся.

До речі, про Садовського. Це була справжня love story Марії з Миколою Садовським з усіма атрибутами мелодрами: 27 років цивільного шлюбу, бурхливі сварки, зради, втечі з гастролей, спроби самогубства. Навіть син від коханки в сюжеті є. Турецькі серіали можуть заздрити такій насиченості подій.

Коли талант говорить голосніше за упередження

Заньковецька дебютувала в "Наталці Полтавці" у 28 років – досить пізно за сучасними мірками. Але її кар'єра злетіла з космічною швидкістю. Марко Кропивницький після однієї з репетицій зняв з пальця перстень і вдягнув їй зі словами: "Заручаю тебе, Марусю, зі сценою, тепер мені є для кого писати драми". Романтично? Безумовно. Ефективно? Ще як.

Публіка буквально божеволіла від Заньковецької. Після вистав глядачі випрягали коней і самі везли актрису до вокзалу. Петро Чайковський особисто виносив їй лаврові вінки. Медики Скліфосовський та Богомолець водили студентів на її вистави як на практичні заняття з психології. А фотограф Павло Пясецький створив з нею серію знімків для ілюстрування праці Дарвіна про емоції. Іншими словами, Заньковецька стала живим підручником з акторської майстерності.

Професійний перфекціонізм

Заньковецька працювала над ролями з науковою ретельністю. Готуючись до ролі божевільної Олени в «Глитаї», вона консультувалася з провідними психіатрами та їздила в божевільню, щоб вивчити особливості поведінки пацієнтів.

Результат вражав настільки, що медики Скліфосовський та Богомолець водили студентів на її вистави як на «психологічний практикум».

Принципи дорожчі за гроші

Найцікавіше почалося, коли про талант Марії дізналися в столицях імперії. Їй пропонували грати в Малому театрі, в Московському театрі Корша, в імператорському Александринському театрі. Обіцяли ширший репертуар, вищі гонорари, європейську славу.

Але Заньковецька категорично відмовлялася. Коли видавець Суворін у присутності публіки благав її "ощасливити російську сцену", актриса зі сльозами на очах відповіла: "Наша Україна занадто бідна, щоб її можна було покинути. Я занадто люблю її, мою Україну, і її театр".

Це в епоху, коли більшість інтелігенції мріяла про кар'єру в столиці, а українську культуру вважали провінційною забавкою.

Жінка-оркестр

Заньковецька була не просто акторкою – вона поєднувала в собі режисера, продюсера та мецената. Згуртовувала молодь в аматорські гуртки, брала участь у створенні стаціонарних театрів, позичала кошти колегам для організації гастролей. У 1923 році стала першою акторкою, яка отримала звання "Народної артистки УСРР".

Марія Заньковецька довела просту істину: іноді треба піти проти всіх – родини, суспільства, обставин – щоб стати тим, ким ти покликаний бути. Вона обрала себе замість зручного життя і назавжди увійшла в історію як "цариця української сцени".

А ще варто прочитати про першого українського реслера - Люкс підготував для тебе цікаві факти про Івана Силу.