Психологи назвали 3 дитячі травми, з якими найчастіше звертаються пацієнти

Деякі дитячі психоемоційні травми найчастіше виявляються під час терапевтичної роботи вже у зрілому віці. Психологи виокремили кілька типових дитячих травм, про які найчастіше говорять їхні пацієнти.

3 найбільш поширені дитячі травми

Батьківська байдужість

Дорослі люди часто озвучують у терапевтичних кабінетах спогади про емоційно відсторонених батьків. У попередніх поколіннях виховання часто зводилося лише до контролю за поведінкою дітей, без емоційного залучення чи уваги до їхніх почуттів. Вияв емоцій — як позитивних, так і негативних — не заохочувався, а іноді навіть суворо карався. В багатьох сім’ях було заборонено вільно сміятися або плакати.

Найбільше емоційне спустошення діти зазнавали від батьків, які ігнорували їхні потреби в любові та підтримці. Вони не виражали любові ані словами, ані вчинками, залишаючись емоційно недосяжними. Таке зневажання емоційного світу дитини формує відчуття сорому, внутрішньої пустоти та невпевненості у власній цінності.

Роль маленького доглядальника

Серед найпоширеніших тем у психотерапії є історії дітей, які були змушені брати на себе занадто багато відповідальності у родині. Йдеться про дітей, які виконували функції дорослих: дбали про побут, доглядали за молодшими братами і сестрами або навіть за самими батьками. Обсяг обов’язків, покладених на них, часто значно перевищував межі звичайної дитячої участі в домашньому житті. У дитини фактично не було вибору — вона змушена була приймати на себе тягар, який їй не під силу.

Подібна відповідальність призводить до хронічного стресу, емоційної напруги та залишає глибокий слід, що виявляється вже у дорослому житті. Як зауважує експертка, ті, хто виріс у ролі маленького опікуна, можуть несвідомо шукати у дорослому житті людей, які потребують турботи, повторюючи деструктивний сценарій. Це, своєю чергою, провокує накопичення образ, тривожності та навіть прагнення до самолікування.

Почуття меншовартості, нав’язане батьками

Чимало людей відчувають глибоке розчарування через нездатність доводити справи до кінця. У багатьох випадках причиною цього є дитячі установки, сформовані під тиском критичних і вимогливих батьків. Вона пояснює, що якщо у дитинстві дитині постійно демонстрували, що вона не впорається без допомоги, не визнавали її досягнень, не хвалили за зусилля, а лише акцентували на недоліках — така дитина не навчиться довіряти собі, виправляти помилки чи захищати власні межі.

Можливість помилятися — необхідна складова шляху до успіху й формування впевненості. Натомість надмірна опіка або постійне нагнітання тривожності в сім’ї формують у дитини страх помилок. Вона може вирости дорослою людиною, яка взагалі не намагається досягати цілей, бо внутрішньо переконана, що будь-яка спроба закінчиться провалом.

Тобі також буде цікаво дізнатися, як впливає на психіку нова небезпечна гра в TikTok.