Сумні вірші про кохання українських поетів, які вивільнять твої емоції

Люкс вже ділився красивими віршами про кохання, аби зізнатися у своїх почуттях. Тепер ми хочемо поділитися добіркою сумних віршів про любов, які підійдуть тим, в кого розбите серце.

Сумні вірші про кохання — це не просто рядки, складені римою. Це щирі зізнання в болі, втраті, розчаруванні та тузі за нездійсненним. Це дзеркало, в якому відбивається глибина людських почуттів, оголені нерви та крихкість душі.

В українській поезії тема кохання завжди була однією з найактуальніших. Проте не завжди воно оспівується як щасливе та безмежне. Багато поетів черпали натхнення саме з гіркого досвіду, перетворюючи свої сумні переживання на вірші, які вражають своєю глибиною та щирістю.

"Блакитно на душі", Микола Вінграновський

Блакитно на душі… забув, коли мовчав…
Вже гасли пальці, билася дорога,
А тут тобі і нате: молочай
При березі, в камінні, на порогах…

Кричало серце літака за ним!
А там, внизу, вода свій берег мила,
І весни починалися із зим,
І ти неподалеченьку ходила.

Де не повернешся — кругом у світі ти…
Душі світання, сутінку печалі,
Нема в тобі ні зрад, ні марноти,
Ти вся, як є. Ти вся, як будеш далі!

Люблю тебе. Ми думаєм одне.
За білим чорне, поза ним червоне.
Не вітер тишею, а тиша вітром дме,
І тане мак, в червонім чорне тоне…

"Усе було — і сум, і самота", Ліна Костенко

Усе було — і сум, і самота,
і горе втрат, і дружба нефальшива.
А ця любов — як нитка золота,
що й чорні дні життя мого прошила.

Усе було, було й перебуло.
А ця любов — як холодно без неї!
Як поцілунок долі у чоло.
Як вічний стогін пам'яті моєї.

"Уста говорять: "він навіки згинув!", Леся Українка

Уста говорять: "він навіки згинув!"
А серце каже: "ні, він не покинув!"
Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча?
Тремтить-бринить, немов сльоза гаряча,
Тут в глибині і б'ється враз зі мною:
"Я тут, я завжди тут, я все з тобою!"

Так завжди, чи в піснях забути хочу муку,
Чи хто мені стискає дружньо руку,
Чи любая розмова з ким ведеться,
Чи поцілунок на устах озветься,
Струна бринить лагідною луною:
"Я тут, я завжди тут, я все з тобою!"

Чи я спущусь в безодні мрій таємні,
Де постаті леліють ясні й темні,
Незнані й знані, і наводять чари,
І душу опановують примари,
А голос твій бринить, співа з журбою:
"Я тут, я завжди тут, я все з тобою!"

Чи сон мені склепить помалу вії,
Покриє очі втомлені від мрії,
Та крізь важкі, ворожії сновиддя
Я чую голос любого привиддя,
Бринить тужливо з дивною журбою:
"Я тут, я завжди тут, я все з тобою!"

І кожний раз, як стане він бриніти,
Тремтять в моєму серці тії квіти,
Що ти не міг їх за життя зірвати,
Що ти не хтів їх у труну сховати,
Тремтять і промовляють враз зо мною:
"Тебе нема, але я все з тобою!"

"В самоті, гризоті", Іван Франко

В самоті, гризоті
Давні сни золоті
Розійшлись, розплились,
Наче дим по лугах,
І вже ти, як колись,
Не являєшся в снах!

І не раз в сумний час
Гадка чорна летить:
Що невже ж ти нараз
Перестала любить?

І не раз ми ся снить,
Що горов надо мнов
Сяє місяць блідий,
Пахне свіжов травов,

Ліс шумить молодий,
Вдалі потік журчить,
А довкола хрести,
Другий ліс кам’яний.

І здаєсь ми, що ти
Тихо-тихо лежиш
Під хрестом, під травов,
І на місяць глядиш.
Але ні, гляну знов —
І твоє й не твоє
Те могильне лице!..

Ні, не ти се лежиш
Під хрестом, під травов!..
Ні, і не за тобов
Я тут плакать прийшов!
Се лежить тут моя
Затолоченая,
Схоронена любов!

"Вірність", Олена Теліга

Від сонця свят і непогоди буднів,
Щоб не змінилися безцінні фарби,
В твою скарбницю я складаю скарби,
Які дає мені моє полуднє.

Скарбницю ту ти залишив безжурно,
А я сховала у глибокий спокій,
Де інших пристрастей рвучкі потоки
Її не змиють у годину бурну.

Приходять люди й золоті пориви
Несуть за скарби, що господар кинув,
Та я не хочу за найвищу ціну
Віддати те, чим володіє привид.

Так часом хтось, у невимовній вірі,
Яку не вбити ні рокам, ні втомі,
Пильнує квіти у порожнім домі
І сум кімнат самітним кроком мірить…

Перед вікном шумлять, шумлять тополі
І захід сонця — мов кривава рана,
І на столі розкрита книжка Пана,
Що, може, не повернеться ніколи.

"З кохання плакав я, ридав", Павло Тичина

З кохання плакав я, ридав.
(Над бором хмари муром!)
Той плач між нею, мною став —
(Мармуровим муром…)

Пливуть молитви угорі.
(Вернися з сміхом-дзвоном!)
Спадає лист на вівтарі —
(Кучерявим дзвоном…)

Уже десь випали сніги.
(Над бором хмари муром!)
Розбиті ніжні вороги —
(Мармуровим муром…)

Самотна ти, самотний я.
(Весна! — світанок! — вишня!)
Обсипалась душа твоя —
(Вранішня вишня…)

"Є в коханні і будні, і свята", Василь Симоненко

Є в коханні і будні, і свята,
Є у ньому і радість, і жаль,
Бо не можна життя заховати
За рожевих ілюзій вуаль.

І з тобою було б нам гірко,
Обіймав би нас часто сум,
І, бувало б, темніла зірка
У тумані тривожних дум.

Але певен, що жодного разу
У вагання і сумнівів час
Дріб'язкові хмарки образи
Не закрили б сонце від нас.

Бо тебе і мене б судила
Не образа, не гнів — любов.
В душі щедро вона б світила,
Оновляла їх знов і знов.

У мою б увірвалася мову,
Щоб сказати в тривожну мить:
— Ненаглядна, злюща, чудова,
Я без тебе не можу жить!

"Спини мене", Ліна Костенко

Спини мене отямся і отям
така любов буває раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи
вона ж порве нам спокій до струни
вона ж слова поспалює вустами
спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє
ще поки можу але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум'ям згорю

"Я сьогодні в тузі, в горі", Леся Українка

Я сьогодні в тузі, в горі,
Мов у тяжкім сні, —
Отруїли ясні зорі
Серденько мені.

"Не треба слів. Хай буде тільки діло", Олена Теліга

"Не треба слів. Хай буде тільки діло.
Його роби — спокійний і суворий,
Душі не плутай у горіння тіла,
Сховай свій біль. Стримай раптовий порив".

Але для мене — у святім союзі
Душа і тіло, щастя з гострим болем.
Мій біль бринить. Зате, коли сміюся,
І сміх мій рветься джерелом на волю.

Не лічу слів. Даю без міри ніжність.
А може в цьому й є моя сміливість:
Палити серце — в хуртовині сніжній,
Купати душу — у холодній зливі.

Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив,
Та там, де треба, я тверда й сувора:
О краю мій, моїх ясних привітів
Не діставав від мене жодний ворог.

"О панно Інно", Павло Тичина

О панно Інно, панно Інно!
Я — сам. Вікно. Сніги...
Сестру я Вашу так любив —
Дитинно, злотоцінно.

Любив? — Давно. Цвіли луги...
О люба Інно, ніжна Iнно,
Любові усміх квітне раз — ще й тлінно.
Сніги, сніги, сніги...

Я Ваші очі пам'ятаю,
Як музику, як спів.
Зимовий вечір. Тиша. Ми.
Я Вам чужий — я знаю.

А хтось кричить: ти рідну стрів!
І раптом — небо... шепіт гаю...
О ні, то очі Ваші.— Я ридаю.
Сестра чи Ви? — Любив...

Раніше Люкс писав, чому нам боляче після розриву стосунків.